Якщо клінічні ознаки відсутні, а за даними мікробіологічного дослідження визначені порушення мікрофлори кишечника. В цьому випадку рекомендується спостереження в динаміці.
При легких ступенях дисбактеріозу використовують вичікувальну тактику, часто такі стани проходять самостійно при незначних змінах раціону травлення.
Не слід лікувати вторинні дисбактеріози кишечника, що виникають на тлі інших захворювань, супутніх їм і що проходять практично самостійно при лікуванні основного захворювання: глистові і паразитарні інвазії; хронічні інфекційні захворювання (хелікобактеріоз, мікоплазмоз, хламідіоз і ін.); ендокринні захворювання (цукровий діабет, тиреотоксикоз, гіпотиреоз і т. д.). Дисбактеріоз в цих випадках обтяжує перебіг основного захворювання, але лікувати необхідно, перш за все, основне захворювання. Дію на мікрофлору в цих випадках (за відсутності важких форм дисбактеріозу) досить обмежити заходами по поліпшенню роботи шлунково-кишкового тракту, призначенням ферментних препаратів, препаратів, які поліпшують моторну функцію кишечника і ентеросорбентів (для видалення надлишку токсинів). В більшості випадків при лікуванні основного захворювання або досягненні стабільного поліпшення дисбактеріоз минає самостійно.
Не вимагають лікування порушення мікрофлори кишечника при наступних результатах мікробіологічних досліджень:
- збільшення кількості кишкової палички з нормальною ферментативною активністю (більш як 300–400 млн/г);
- збільшення кількості кишкової палички з пониженою ферментативною активністю (більше 10%), якщо немає скарг;
- збільшення кількості ентерококів (більше 25%), якщо немає скарг;
- присутність негемолізуючих коків (епідермальний або сапрофітний стафілокок, стрептококи) до 25%, якщо немає скарг;
- наявність умовно-патогенних мікробів (гемолізуюча кишкова паличка, протей, клебсієлла, лактозонегативні ентеробактерії, золотистий стафілокок) в кількостях, що не перевищують 10%, якщо немає скарг (це можуть бути транзиторні бактерії);
- наявність грибів Candida в кількості 10х4 або будь-яких умовно-патогенних бактерій в кількості, що не перевищує 10х3 (нормальні значення);
- будь-яке збільшення кількості біфідо- і лактобактерій;
- зниження кількості біфідо- і лактобактерій до 10х6;
- зниження кількості кишкової палички з нормальною ферментативною активністю до 100 млн/г у дітей до одного року і до 200 млн/г у старших дітей і дорослих; зниження кількості кишкової палички з нормальною ферментативною активністю не вимагає призначення препаратів (колибактерин), оскільки найчастіше таке зниження є вторинним, тобто виникає у відповідь на існування в організмі осередків хронічної інфекції (часто гельмінтів), і кишкова паличка самостійно відновлюється при ліквідації цих вогнищ