Довкола мінських переговорів складається доволі дивна ситуація, яка є нетиповою для міжнародних відносин. Йдеться про те, що в цих перемовинах з українського боку беруть участь люди без якогось формального статусу в структурах діючої української влади, хоча й уповноважені на ведення переговорів: політики, громадські діячі, колишні посадовці, навіть колишній президент України Леонід Кучма. Все це, на мою думку, говорить про те, що великих сподівань на переговорний процес у Мінську насправді ніхто не покладає.
Важливо просто підтримувати його, щоб він залишався, щоб хтось приїздив у Мінськ, брав участь у розмовах – щоб Україна просто не виходила з переговорного процесу.
Що стосується виходу з нього Леоніда Кучми… Це не могло тривати вічно. Раніше ми вже були свідками виходу з переговорів Романа Безсмертного, а тепер – і Леоніда Кучми. І, чим довше триватиме цей переговорний процес, тим більше виникатиме подібних ситуацій.
Якщо на заміну Леоніду Кучмі прийде в мінські переговори Віктор Ющенко, то це буде, як мінімум, цікаво. І для учасників переговорів, і для спостерігачів. Оскільки таким чином Віктор Андрійович поверне себе в публічну площину: про нього почнуть говорити, його почнуть цитувати, записувати з ним інтерв’ю і коментарі, цікавитися його думкою. Це, як на мене, було б корисно і цікаво для самого Віктора Ющенка.
Але як це вплине на переговорний процес у Мінську? Звичайно, на якісь прориви сподіватися не варто. Не було і не буде ніяких проривів. Якщо раніше їх не було, то чому б вони з’явилися зараз? Не від української сторони в даному випадку це залежить. Звісно, використовуючи наявність Ющенка за переговорним столом, і бойовики, і росіяни можуть вдаватися до різних витівок і провокацій. Але на Ющенка вони цим жодним чином не вплинуть. Принаймні, його противник точно не завербує...
Крім того, не думаю, що в цих переговорах хоч щось може бути на користь Росії. Всю користь, яку вони могли отримати, вони отримають і будуть отримувати, бо «м’яч знаходиться на їхньому полі» – це вони не йдуть на поступки.
А чи піде українська сторона на якісь поступки? Не думаю, що це залежатиме від того, хто буде представником України в цій переговорній групі.
Поки що немає офіційного підтвердження інформації про те, що замість Кучми в мінському процесі братиме участь Ющенко, тому, напевно, можливі й інші варіанти кандидатів. Так, наприклад, обговорюється кандидатура Руслана Демченка – це був би більш стриманий і бюрократичний варіант переговірника. Але він, звичайно, не брав би на себе жодних ініціатив – все узгоджувалося б із президентом Порошенком, навіть найменші маневри.
В будь-якому разі, участь у цих переговорах у людини, яка задіяна в мінському процесі, забирає дуже багато часу, в тому числі особистого. На перельоти, перебування в Мінську, безпосередньо переговори, переживання – на все це йде чимало часу. Фактично людину таким чином змушують займатися тільки цим і нічим іншим. Саме тому, я думаю, у нас цим займаються саме відставні політики. У них, так би мовити, немає інших обов’язків перед батьківщиною (в надпартійному сенсі).
Для росіян Ющенко буде менш зручним партнером, ніж Кучма
В будь-якому разі, для росіян Ющенко буде менш зручним партнером, ніж Кучма. Все-таки до Кучми вони більше ставилися як до «своєї», радянської людини, яка потім розвернулася в український бік. А Ющенко, з точки зору росіян, завжди був ворогом Росії.
Українці в баченні росіян діляться на різні типи, і Ющенко відноситься до «націоналістів». Якщо людина свідомо і послідовно стоїть на українській позиції, то це, з точки зору росіян, «якийсь націоналіст». А якщо людина переходить з однієї позиції на іншу, наприклад, з радянської на українську, то для росіян це – «зрадник».
Взагалі, ідеальним переговірником в мінських перемовинах був би, напевно, хіба що манекен. Це, звісно жарт. Але немає ідеального переговірника в не ідеальних переговорах.
Мінські переговори носять імітаційний характер. Тому ідеальним переговірником в імітаційних переговорах був би той, хто геніально б справлявся б з роллю імітатора. У безнадійних переговорах від персоналій переговірників фактично нічого не залежить.
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичної співпраці
