Останнім часом з (недо-, не-?)реформованими судами коїться щось неймовірне. Люди в мантіях, ніби зірвавшись з ланцюга, ледь не пачками продукують рішення, яким за «поребріком», напевно аплодують стоячи.

Тон задає Конституційний суд. У найгучнішій справі – щодо визнання указу Президента про розпуск парламенту  конституційним,  судді КСУ,  по суті, умили руки: визнавши указ конституційним, вони, разом з тим, зазначили про існування законодавчих прогалин, і поклали вирішення питання на виборця. Мовляв, хай народ на дострокових виборах визначиться, хто має право його представляти. 

Суддям КСУ напевно останнім часом щось пороблено, бо вони стали великими «чєловєколюбцями» та гуманістами

Відео дня

Інші скандальні рішення КСУ не забарилися. Суддям КСУ напевно останнім часом щось пороблено, бо вони стали великими «чєловєколюбцями» та гуманістами. Одним своїм рішенням КСУ дозволив оскаржувати в апеляційному порядку запобіжні заходи для обвинувачуваних (раніше це дозволялося лише для підозрюваних, тобто тих, чиї справи до суду ще не дійшли).

Ще одним рішенням, ухваленим на цьому тижні, Конституційний суд визнав неконституційним положення Кримінального процесуального кодексу, яким особам, що підозрюються у особливо тяжких злочинах, не можна обирати будь-який інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою.

На перший погляд, виглядає гуманно, адже ніхто не застрахований від помилки, тим більше слідчі і прокурори, помилка яких вартує волі, а інколи здоров’я чи навіть життя тієї чи іншої людини. Але лише на перший. Тому що миттєво районні суди почали випускати з-під варти обвинувачуваних у гучних політичних вбивствах, звільняти під домашній арешт колишніх очільників силових структур, не зважаючи на права потерпілих та на ризики втечі обвинувачуваних.

Найяскравішим прикладом такого «гуманізму» є рішення Шевченківського суду. Він випустив на волю колишнього очільника управління СБУ по Києву і області Щеголєва, якому ми маємо «дякувати» за так звану контртерористичну операцію на Майдані у лютому 2014 року, при тому, що докази його вини – залізобетонні.

Разом з тим, щось не чути, щоб районні суди проявляли гуманізм у неполітичних справах

Не здивуюся, коли апеляційний суд випустить і п’ятьох екс-беркутівців – саме тих, які не встигли втекти до Росії, як їхній командир Дмитро Садовник.

Разом з тим, щось не чути, щоб районні суди проявляли гуманізм у неполітичних справах. Адже там, де немає грошей, впливу, політики, наше судочинство набуває обвинувального ухилу. Питається, для чого тримати під вартою дтп-шника,  який, хоч і скоїв тяжкий злочин – збив на смерть людину, але окрім своїх старих «Жигулів» і зарплати в 5000 грн, нічого більше не має. Куди він втече? Натомість, коли мова йде про «мєнта», який п’яним вбив своїм авто цілу родину, - там суд гуманний і відпустив підозрюваного під заставу у смішні для нього  гроші.   

Не відстає від Конституційного і Окружний адміністративний суд Києва.   

Днями він скасував перейменування двох столичних проспектів Степана Бандери і Романа Шухевича, повернувши їм радянські назви  - Московський та Ватутіна. У нових назвах суд побачив порушення прав позивача. Прав на що, суд відповіді не дав. Зате цей суд, як і інші, впритул не бачить порушення прав киян, яких забудовники позбавляють останніх клаптиків зелені, заставляючи їх багатоквартирними «свічками».

Сьогодні ж цей суд узяв до провадження і провів перше засідання у справі за позовом 12-річної дитини. Ні не до школи, чи дитячого табору,  а до… Кабінету міністрів. Школярці, бачте, не подобається новий правопис, бо він «несучасний і кумедний». Можна не сумніватися, що суд таки визнає цей правопис «кумедним», а зусилля дитини на вивчення невеликої кількості правил граматики визнає порушенням її права не вчитися нових правил.

Схоже, що маємо справу зі спланованою тактикою щодо знищення небагатьох демократичних  здобутків  останніх років через судову гілку влади

Разом з тим, по іншій справі, яка вже півроку перебуває на фінішній прямій - щодо незаконності церковного курятника московського патріархату біля Історичного музею - цей самий суд ніяк не наважиться винести очевидне рішення.  

Почали застосовувати новаторські підходи суди і до журналістів. Буквально сьогодні суддя Києво-Святошинського суду Світлана Хрипун з погрозами викликати поліцію, ледь не з матюками, намагалася вигнати з судового засідання журналістку, бо та, бачте, насмілилася сфотографувати її величність у відкритому засіданні суду. А коли залякати журналістку не вдалося, суддя психанула і закрила засідання, бо, мовляв, журналістка, його зірвала.

Тут слід зазначити, що слухалася справа не про розлучення чи ще якісь суто приватні справи, а судили іншу суддю, яка свого часу незаконно позбавляла водійських посвідчень за поїздку учасників Майдану до Межигір’я. Тобто, справу, що становить суспільний інтерес, суддя намагалася заборонити фіксувати на фотокамеру мобільного телефону.

Така ситуація ще донедавна в принципі не могла би виникнути у суді. Максимум, що просили деякі судді у представників ЗМІ, подати усне клопотання на здійснення прямої трансляції із зали суду, а на мобільні телефони взагалі уваги не звертали.

Схоже, що маємо справу зі спланованою тактикою щодо знищення небагатьох демократичних  здобутків  останніх років через судову гілку влади. І тактика ця може виявитися дієвою. Якщо ми не будемо чинити опір, «рускій мір» матимемо в себе вдома  за лічені місяці. І прийде він не на російських багнетах, а вигулькне з-під широких мантій українських судів.

Дмитро Хилюк