Прорахунки і успіхи України в міжнародній політиці в 2017 році

Олександр Хара
12:42, 27 грудня 2017
6261 0
Думка

Ключовою подією 2017 року став прихід до влади у Сполучених Штатах Америки Дональда Трампа. Враховуючи його пропутінську риторику, всі хвилювалися, що з його приходом політика США докорінно зміниться, а всі важливі для України дії (політична та санкційна підтримка, підтримка в сфері безпеки) будуть згортатися. І Трамп дійсно зменшив обсяги фінансів, які спрямовуватимуться на «м’яку силу».

Проте Україна стала чинником внутрішньої політики Сполучених Штатів. Адже майже вся «безпекова команда» Трампа (Рада національної безпеки, Державний департамент і Пентагон), весь Конгрес (за винятком двох сенаторів, які голосували проти закону про санкції) та суспільство загалом — на нашому боці. Це дуже важливо, бо, з одного боку, Україна стала подразником у внутрішньополітичному житті США, а з іншого — у Штатах відбувається певне змагання «хто більше допоможе Україні? хто більше захистить її у нерівному протистоянні з Росією?». Це добре. І добре, що працюють механізми стримувань і противаг на користь України.

Надзвичайно позитивною подією для нас стало рішення адміністрації Трампа, яке з’явилося перед католицьким Різдвом, — великий «подарунок» «бурятам» і «трактористам» на Донбасі — намір американців надати Україні протитанковий ракетний комплекс Javelin. Надання Javelin означає, що США підписалися під тим, що в разі виникнення ескалації на Донбасі, буде більш жорстка політична реакція з їхнього боку, санкційна та військова підтримка. Таким чином, США будуть домагатися «миру через силу», тобто Вашингтон має намір показувати власну силу своїм ворогам, підтримувати союзників і партнерів, які розділяють їхні цінності. Але дозвіл США на постачання Україні летальної зброї не варто сприймати як виключно перемогу української дипломатії. Не без цього, але головну роль тут відіграли внутрішньополітичні чинники в самих Штатах.

Крім того, Україна може зіпсувати все це, передусім, якщо президент Порошенко зволікатиме з боротьбою з корупцією, блокуватиме або гальмуватиме антикорупційні розслідування, заважатиме працювати антикорупційним органам (а вони є улюбленим дітищем американців). Якщо в цій справі він «ставитиме палки в колеса», це позначиться й на інших рівнях підтримки України з боку США.

Німеччина загрузла у коаліційних перемовинах. Можна точно сказати, що майбутня коаліція не буде гіршою за попередню, але вона й не стане кращою, як ми сподівалися

Що стосується подій у Європи цього року, то дуже добре, що там була зупинена хвиля «правих» урядів і «правих» парламентів. Хоча подивимося — у 2018 році ще будуть вибори в Італії...

Німеччина загрузла у коаліційних перемовинах. Можна точно сказати, що майбутня коаліція не буде гіршою за попередню, але вона й не стане кращою, як ми сподівалися. А оскільки Німеччина і Франція є ядром і серцем Євросоюзу, тож від того, як вони співпрацюватимуть, який образ майбутнього Європи створять, будуть, по-перше, залежати наші параметри співпраці зараз і можливість інтеграції у майбутньому. По-друге, важливо, чи будуть вони підтримувати санкційний режим щодо Росії. Санкції, введені через анексію Криму, звісно, будуть зберігатися, а от по Донбасу — питання, адже санкції, на жаль, пов’язали з виконанням Мінських угод.

Також важливі події у Сирії, хоча безпосередньо вони не пов’язані з Україною. Але без окупації Криму не було б і Сирії… Військовими методами росіянам вдалося досягнути певної переваги, а чи вдасться конвертувати їх у політичні переваги — не відомо. Росія посилює свою військову присутність у тому регіоні. Це, звичайно, для нас погано, тому що так Крим стає для Росії ще більш важливим і потрібним, аби утримати владу у Середземномор’ї і вплив на Близький Схід.

З негативного, що стосується України, слід зазначити, що певну дезорієнтацію у нас викликав прихід Трампа. Навіть лунали звинувачення української сторони (зокрема, нашого посла) в тому, що вона була більше на стороні Хілларі Клінтон. Скандал із Манафортом теж відіграв важливу роль, хоча Трамп і не показує цього, але він є такою людиною, яка згодом може все це нам згадати.

Крім того, погано, що українська сторона не спромоглася запропонувати певну альтернативу Мінським домовленостям. Вони не працюють, це очевидно, і ще далі заводять ситуацію у глухий кут. Добре, що пан Макмастер, радник з питань національної безпеки, і пан Меттіс, міністр оборони США, дуже добре знають, що таке Росія, і дивляться на Україну не лише як на країну, яка хоче жити за західними цінностями і бути частиною західної цивілізації, але й розуміють, що ми є фронтовою лінією з Росією. Вони розуміють, що Україну треба підтримувати. В цьому контексті можна було б спробувати вирватися з «Мінська». Хоча формально (тобто вийти з цих домовленостей) це складно зробити, бо ще торік українська дипломатія припустилася низки помилок. По-перше, дозволила, щоб ці домовленості були підтримані Радою безпеки ООН. По-друге, європейці та американці почали пов’язувати скасування санкцій, введених проти РФ через її агресію на Донбасі з «Мінськом». Це — великий негатив.

Також негативом є повільні зміни в Україні, корупційні скандали, поява нових паперів про офшори — Панамських та Райських, де пролунали імена наших високопосадовців. Це все створює навколо України негативне тло.

Наш президент і міністри постійно говорять про «європейських союзників», «західних союзників»... Нічого подібного — союзників зараз у України немає. Бо «союзництво» — це не просто певний евфемізм, а певний рівень взаєморозуміння, довіри, який підкріплений документами. І в разі певних обставин союзники мають прийти на допомогу фінансами або зброєю, вони готові за нас воювати. У нас таких союзників немає.

Зараз же ми чуємо претензії до нас із Вашингтону, Брюсселю та інших столиць, передусім, із приводу корупції, повільних реформ в усіх сферах, гальмування виборчої реформи

Це і має бути стратегічною метою української дипломатії — вибудувати такі відносини для того, щоб вийти на такий рівень. Проте все починається з довіри. А довіра, в свою чергу, починається з того, що ми не лише розділяємо європейські чи західні цінності, але й реалізовуємо це у нашій практиці, і найголовніше — у внутрішньому житті.

Зараз же ми чуємо претензії до нас із Вашингтону, Брюсселю та інших столиць, передусім, із приводу корупції, повільних реформ в усіх сферах, гальмування виборчої реформи. Це консервує негативну ситуацію, яка в нас склалася. Зараз у нас начебто стабільність, але дуже крихка, яка може розсипатися навесні, коли почнуться певні пертурбації.

Також спостерігається суттєве погіршення відносин України із сусідами (така тенденція збережеться й наступного року). Причиною такої ситуації є те, що у Польщі, Угорщині та інших країнах при владі перебувають сили, які спекулюють на українській темі. А на неї реагують певні електоральні ніші, потрібні тим, хто при владі. Тому і Польща, і Угорщина будуть для нас складними партнерами. З іншого боку, в цьому є і українська провина, оскільки не були скоординовані дії у внутрішній і зовнішній політиці.

Отже, 2017 рік був не надто легким для нас. Але наступний теж буде таким, оскільки не накопичувалися позитивні зміни в країні. Наступний рік покаже, чи подолаємо ми цю кризу, чи змінюватимемо свої підходи, або ж продовжуватиметься видавання маленьких речей за перемоги. Передусім це стосується сфери боротьби з корупцією і Порошенка, який зараз у центрі цієї системи. Тож наші внутрішні проблеми, якщо їх не вирішувати, будуть стримуватимуть наші можливості у зовнішній і безпековій політиці. Перемога над нашим ворогом, Російською Федерацією, і встановлення кращих взаємин із нашими партнерами — готується в Києві.

Олександр Хара, директор департаменту міжнародних багатосторонніх відносин Фонду «Майдан закордонних справ», дипломат 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter