Передусім, говорячи про польський закон про Інститут національної пам’яті Польщі, слід зазначити, що в самій Україні почали вживати таку його назву, яка грає в інтересах Кремля — всі називають його «законом про бандерівську ідеологію». Тобто ми самі тиражуємо назву, яка дискредитує Україну.
Насправді ж у цьому законі йдеться не тільки про бандерівців. Це — закон про Інститут національної пам’яті Польщі, який у цілому регулює формування історичної пам’яті в цій країні та висвітлення відповідних подій. Тобто у законі фігурують не тільки українці. До того ж, закон поляків викликав досить жорстку реакцію і з боку Брюсселя, і з боку США, і з боку Ізраїлю. Що теж засвідчує той факт, що закон стосується не тільки України.
У законі фігурують не тільки українці. До того ж, закон поляків викликав досить жорстку реакцію і з боку Брюсселя, і з боку США, і з боку Ізраїлю
Польський закон про Інститут національної пам’яті Польщі загалом відбиває підходи правлячої партії «Право і справедливість» до політики національної пам’яті. І це співпадає з загальним курсом «ПіС». Останнім часом у Польщі прийняли цілу низку законів, які викликали критику, в тому числі з боку Європейського Союзу (наприклад, закон, що стосується функціонування судової системи Польщі). Тобто ми в цілому бачимо «поправіння» польського політичного спектра і спроби встановлення монополії на істину з боку «ПіС».
Говорячи про цей закон, ми маємо розглядати і окремі його положення. З деякими його формулюваннями я можу погодитися. Наприклад, погоджуюся з тим, що не варто вживати слова «польські табори смерті». Адже тоді це дійсно були німецькі «табори смерті» у Польщі. Це — правильне формулювання.
Але, з іншого боку, є речі, які викликають стурбованість і у Ізраїлю, і у США, і у ЄС. Зокрема, незадоволення цих країн викликає те, що цей закон говорить про необхідність повістю зняти відповідальність із поляків за акти антисемітизму, які були в Польщі. І хоча сама по собі політика «остаточного вирішення єврейського питання» — це німецька політика, але колаборанти були в усіх окупованих країнах. Навіть зараз ми стикаємося зі спробами заперечувати Голокост…
Якщо говорити про питання, які стосуються України, то тут ми бачимо спробу політизації історичного питання. А це, звісно, шкодить україно-польським відносинам.
Як Україна має відреагувати на це? З одного боку, Київ має дати відповідь на дії поляків, але, з іншого, треба думати — в якій формі. Тому що ми не маємо уподібнюватися іншій стороні. Адже Україна і Польща, так чи інакше, залишаться стратегічними партнерами: політики приходять і йдуть, а національні інтереси лишаються. А національні інтереси і Польщі, і України диктують необхідність співпраці.
Якщо говорити про питання, які стосуються України, то тут ми бачимо спробу політизації історичного питання. А це, звісно, шкодить україно-польським відносинам
Звичайно, зараз співпрацювати із урядом «Права і Справедливості» дуже складно. Тим більше, атмосфера «правого» популізму охоплює не тільки «ПіС», але й представників інших партій, особливо, коли йдеться про національні почуття. Адже опоненти політики «ПіС» щодо історичної пам’яті можуть звинувачуватися в тому, що не дбають про імідж Польщі, що «не хочуть правди» про історію Польщі.
Для президента Польщі Дуди зараз у зв’язку з прийняттям цього закону складається складна ситуація. Бо і підписання, і не підписання даного закону матиме для нього серйозні наслідки.
Але хотів би звернути увагу: між Порошенком і Дудою склався і йде діалог, нехай він і непростий. Тому Україні потрібно шукати такі моменти, завдяки яким ми зможемо продовжувати співпрацю з Польщею, навіть попри те, що поляки роблять подібні заяви, а польський парламент здійснює такі кроки...
Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи», професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»
