ТОП-новиною цього тижня без сумніву став «бліцкріг» уряду Дениса Шмигаля зі зміни керівництва НАК «Нафтогаз». Нажаль, за дискусією про персоналії, мало хто усвідомлює, наскільки руйнівним це рішення є для європейського майбутнього України. Не думаєте, що це перебільшення і нагнітання. Це дійсність у якій наша країна опинилася через непомірні амбіції окремих людей.

Більше того, про наслідки цього кроку дипломатичною мовою вже заявили посли G7, коментуючи ситуацію довкола «Нафтогазу». Вони чудово усвідомлюють, що зміна керівництва НАКу – це лише «проба пера». І уряд продовжить змінювати правила гри в сфері корпоративного управління державними підприємствами. Поясню в чому полягає проблема з якою «завдяки» уряду Дениса Шмигаля стикнулася наша країна.

Укладаючи угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Україна взяла на себе зобов’язання провести низку інституційних реформ, серед яких дуже важливе місце займає реформа корпоративного управління державними підприємствами.

Мета створення наглядових рад з незалежними директорами дуже проста – підвищити прозорість роботи підприємств, мінімізувати корупційні ризики

Якщо коротко, ця реформа передбачає створення на державних підприємствах незалежних наглядових рад, які ухвалюють ключові рішення з питань управління підприємствами. При цьому не менше третини у складі наглядової ради мають становити незалежні члени (незалежні директори), на яких відсутній будь-який вплив з боку інших осіб у процесі прийняття рішень. Закон передбачає дуже суворі вимоги і критерії відбору цих людей.

Мета створення наглядових рад з незалежними директорами дуже проста – підвищити прозорість роботи підприємств, мінімізувати корупційні ризики, а також прибрати можливості для радянської практики «ручного управління» і зменшити залежність підприємств від політичних факторів.

Європейський Союз дуже прискіпливо слідкує за перебігом цієї реформи і оприлюднює інформацію  про успіхи (або їхню відсутність) в цьому напрямі у щорічному звіті стосовно реалізації Угоди про асоціацію.

Наприклад, за підсумками 2020 року ЄС прямо говорив, що шанси на успіх реформи корпоративного управління держпідприємств суттєво підірвані після того, як кілька членів наглядових рад та директорів були звільнені або були змушені піти у відставку, а також через обмеження на участь іноземців як незалежних директорів через зобов'язання з електронного декларування.

«Макрофінансова допомога ЄС і програми МВФ вимагають прогресу в декількох областях корпоративного управління держпідприємств», - наголошувалося в звіті.

До чого тут зміна керівництва «Нафтогазу»? Справа в тому, що рішення про звільнення Андрія Коболєва ухвалювалося на загальних зборах акціонерів компанії НАК «Нафтогаз України» 28 квітня. Але є маленька проблема. Подавати загальним зборам пропозицій щодо призначення або звільнення голови правління може виключно наглядова рада. Самостійно акціонер (уряд) це рішення ініціювати не міг. Так написано в статуті «Нафтогазу», який сам же уряд і ухвалив.

Як Кабмін «вийшов» з цієї ситуації? А він вирішив просто позвільняти на цьому ж засіданні представників держави і незалежних членів наглядової ради, які навіть не думали ініціювати звільнення Коболєва. А потім вже самостійно, вибачте, «рішенням загальних зборів», звільнив діючого керівника «Нафтогазу» і призначив нового. І дарма, що така процедура не передбачена статутом компанії. Кабмін слово дав – Кабмін слово забрав назад.

Звільняючи незалежних директорів, Кабмін прямо порушив закон України «Про акціонерні товариства»

Але навіть це ще півбіди. Не менша проблема полягає в тому, що звільняючи незалежних директорів, Кабмін прямо порушив закон України «Про акціонерні товариства» і ті самі зобов’язання, які Україна брала на себе в рамках реформи корпоративного управління держсектору. Положення закону кажуть: якщо акціонер вважає, що незалежний директор не відповідає вимогам, він може звернутися до суду з позовом щодо визнання особи такою, що не може вважатися незалежним директором. 

І до набрання законної сили рішенням суду незалежний директор продовжує виконувати свої повноваження. Тобто звільнити незалежного директора можливо лише рішенням суду. Денис Шмигаль і його уряд не мали таких повноважень. Тим не менш вони це зробили. В ручному режимі. Повністю порушуючи вимоги законодавства.

Більше того, ВЖЕ готуються зміни до постанови Кабінету Міністрів від 3 вересня 2008 року № 777, які нівелюють роль наглядових рад в управлінні і іншими держпідприємствами. З великою вірогідністю, наступним підприємством, куди Денис Шмигаль призначить «правильного» керівника, стане «Укрзалізниця». Вже навіть розроблений проект документу, в якому написано, шо вирішальну роль у призначенні голови і членів правління тепер буде відігравати не наглядова рада УЗ, а «голова правління або особа, яка тимчасово виконує його повноваження».

А тепер ми повертаємось до питання зобов’язань України в рамках Угоди про асоціацію. Вся логіка реформи корпоративного управління держпідприємствами полягала в тому, щоб відійти від радянської практики «ручного управління», створити відповідні запобіжники у вигляді незалежних директорів в наглядових радах і забезпечити прозорість роботи підприємств.

ЄС дуже прискіпливо слідкує за впровадженням реформ в Україні і дуже чітко реагує на порушення українською владою взятих на себе зобов’язань

І лише за один день уряд Дениса Шмигаля повністю перекреслив всі позитивні зміни в цьому напрямі і продемонстрував європейським партнерам, що статути, закони і інші офіційні документи в Україні не вартують паперу, на якому вони написані. Ними можуть знехтувати у приватних інтересах окремих осіб.

Всі запевнення стосовно впровадження європейського досвіду і принципів роботи в один день можуть перетворитися на мотлох. Як в такій ситуації мають відчувати себе чиновники ЄС, які витратили купу часу, зусиль і грошей на те, щоб Україна імплементувала європейські стандарти? Чи повірять вони знову обіцянкам української влади? Питання далеко не риторичні, але відповідь на них дуже невтішна.

Повторюся. Я не нагнітаю і не драматизую. ЄС дуже прискіпливо слідкує за впровадженням реформ в Україні і дуже чітко реагує на порушення українською владою взятих на себе зобов’язань. Приклад звіту за 2020 рік це яскраво демонструє.

І ще трохи про вплив цих подій на внутрішню ситуацію в Україні. В правовій державі всі мають дотримуватися законів. Тоді як мають реагувати громадяни, коли Уряд їх порушує? 

Дмитро Марунич

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram