Відкриття в Україні бази даних про кінцевих власників усіх українських компаній справді створює певну прозорість, у першу чергу, корпоративного сектору. На Заході ці практики з’явилися давно. Проте знаю й такі країни Західної Європи, де немає відкритості останніх вигодоотримувачів компаній. Більше того, вони намагаються зберігати комерційну таємницю стосовно того, хто все ж таки є реальним власником. Лише суди і правоохоронці мають доступ до такої інформації.

У нас же вирішили відкриті ці дані повністю. Я думаю, що це один із елементів спроби забезпечити в Україні хоча б один із напрямків — прозорість власності і державних органів.

Ми пам’ятаємо історію, коли навіть громадські організації були змушені здавати форму, де вказували вигодоотримувача від функціонування громадської організації.

З іншого боку, ми маємо кінцевих вигодоотримувачів у рамках зміни до законодавства про реєстрацію юридичних осіб. Ми пам’ятаємо історію, коли навіть громадські організації були змушені здавати форму, де вказували вигодоотримувача від функціонування громадської організації. Це була відверта дурниця. Потім переносилися терміни здачі таких документів. Все це викликало неабиякі істерики та ледь не інфаркти траплялися. Ми змушені були подавати такі документи протягом майже півроку…

Таких дурниць у нас вистачає. Та все-таки більшість комерційних структур подавала ці дані, але не завжди вони відповідали реальному стану справ. Так, кінцевими вигодоотримувачами виявилися далекі родичі чиновників, дружини (як, наприклад, це виявилося зараз при зміні власників Еспресо.TV), куми, свати, мами, тітки, тещі, прибиральниці — хто завгодно, але не справжні вигодоотримувачі у вигляді чиновників, депутатів, політиків, лідерів партій тощо.

Тобто — так, ми відкрили реєстри, ми надали доступ до цієї інформації. Власність стає більш прозорою. І це — крок до прозорості фінансових потоків корпоративного сектору. Але значить, що другим кроком має стати корпоративна відповідальність, зокрема, соціальна відповідальність корпорацій. Має з’явитися участь найманих працівників у розподілі корпоративного прибутку, якщо ми контролюємо фінансові потоки і знаємо, хто є вигодоотримувачем.

Відкриття цих баз даних є суттєвою основою для прозорості корпоративних фінансів і транзакцій в Україні.

Але все це поки що не є стратегією чинної влади. Ми тільки відкрили реєстри. А просто відкриття реєстрів не означає, що зникне корупція чи ми отримаємо справжню достовірну інформацію про тих людей, які володіють цими компаніями або отримують від них прибуток.

Втім, відкриття цих баз даних є суттєвою основою для прозорості корпоративних фінансів і транзакцій в Україні. Так ти дивишся на прозору систему і розумієш, де держзакупівлі і де тендери, кому належить та чи інша компанія, які вона здійснює операції, ти розумієш, хто є власником, і бачиш, що в цьому тендері, наприклад, якимось дивом виграє компанія, яка належить тещі міністра. Так трапляється регулярно. Хоча компанія може бути зареєстрована десь там у Хацапетівці і не має ні будівельних потужностей, ні чогось іншого, що дозволило б їй реалізовувати ці тендери.

Відкриття таких баз даних покращить життя розслідувачам, правоохоронним органам, журналістам, громадськості і дозволить їм виявляти недобропорядність чиновників та бізнесу, який взаємодіє з чиновниками. В будь-якому разі я вважаю це значним досягненням.

Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства