Підпишіться на нас в Google
Сиваш є одним із найунікальніших природних об'єктів Європи, однак війна та окупація поставили його екосистему під загрозу. Еколог Валентин Щербина у коментарі УНІАН розповів, що насправді створює незвичайний колір водойми, чому відти зникли фламінго та скільки часу знадобиться, щоб відновити озеро після деокупації.
Чому озера Сиваша мають рожевий колір і наскільки це рідкісне природне явище? Від чого залежить цей колір?
За словами еколога, рожевий колір води є результатом природного біологічного процесу, головну роль в якому відіграє мікроводорость Дуналієлла солоноводна.
Вона чудово пристосована до життя у водоймах із надзвичайно високою солоністю, таких як Сиваш, каже Щербина, і здатна виживати в концентрації солі, яка є згубною для більшості інших живих організмів. Щоб захиститися від інтенсивного сонячного випромінювання, Дуналієлла виробляє велику кількість бета-каротину - природного пігменту, який і надає воді характерного рожевого або червонуватого відтінку.
"І другий учасник - це такі галофільні архібактерії, які створюють відтінки від ніжного рожевого до насиченого малинового кольору. Цей колір насправді не завжди такий. Він залежить від солоності, температури, сонячного освітлення. Якщо літо спекотне - він буде яскравіший, а під час опадів, коли надійшло більше прісної води, і вода стала менш солоною - колір майже зникає. Це сезонне, динамічне явище", - пояснив науковець.
Наскільки унікальним є Сиваш у світовому масштабі? Чи багато у світі подібних рожевих і надсолоних озер, і чим український Сиваш відрізняється від них?
Такі водойми справді трапляються нечасто. В Україні, окрім Сиваша, є ще кілька невеликих солоних озер, де за певних умов вода також може набувати рожевого відтінку. Наприклад, в районі Генічеська та на Арабатській стрілці. Однак вони значно менші й менш відомі.
У світі рожеві озера також існують. Найвідоміші з них розташовані в Австралії, зокрема озеро Гіллієр (Hillier), а також у Сенегалі та французькому регіоні Камарг. Водночас Сиваш вирізняється своїми масштабами. Його площа залежно від сезону становить приблизно від 2 400 до 2 560 квадратних кілометрів. Це не одне озеро, а ціла система з понад десяти солоних і гіркосолоних заток.
"Сиваш - це найбільша гіперсолона лагунна система в Європі. Саме за своїми розмірами та природними особливостями він є унікальним і це створює дуже багату кормову базу для птахів", - зазначив експерт.
Чи живе риба в Сиваші, чи через високу солоність водойми там можуть існувати лише окремі види? Хто живе в озері?
Риба в Сиваші є, але далеко не у всіх його частинах, відповів еколог. Усе залежить від рівня солоності води. В окремих затоках концентрація солі може сягати близько 300 грамів на літр - це настільки високий показник, що жодна риба там не здатна вижити через надзвичайно сильний осмотичний тиск. Людина у такій воді практично не здатна пірнути, адже вона буквально виштовхує тіло на поверхню.
Натомість у районах із нижчою солоністю, особливо поблизу Генічеської протоки, де Сиваш сполучається з Азовським морем і періодично надходить більш прісна вода. Там можна зустріти окремі види, які добре переносять підвищену солоність. А в сезони, коли до Сиваша надходить більше прісної води, сюди іноді заходить і кефаль. Втім, різноманіття риби в Сиваші загалом невелике, додав Щербина.
"Основна харчова мережа для птахів там формується не за рахунок риби, а за рахунок ракоподібних. Є там унікальна ракоподібна істота - артемія. Вона комфортно себе почуває в дуже солоній воді, і от якраз артемія є головною кормовою базою для мільйонів перелітних птахів", - розповів еколог.
Окрім артемії, у Сиваші мешкають молюски, різноманітні мікроорганізми та черви (наприклад, нереїс), які добре пристосовані до життя у дуже солоній воді.
Чому Сиваш називають "Гнилим морем"?
Це давнє народне як українське, так і кримськотатарське прізвисько, яке у водойми з'явилося через характерний запах сірководню, який відчувається в окремих частинах Сиваша, особливо на мілководді, пояснив Щербина. Крім того, Сиваш із давніх часів був природною перешкодою на шляху до Криму. Через мілководдя, багнисті ділянки та солончаки великі війська практично не могли його подолати, тому він слугував природним оборонним рубежем.
Порівняння із Мертвим морем також має своє пояснення через надзвичайно високу солоність.
Які рідкісні птахи, тварини та рослини пов'язані з екосистемою Сиваша і чому ця територія є важливою для їхнього виживання?
Сиваш має надзвичайно велике значення і для рідкісних видів птахів - для багатьох із них ця територія є не просто місцем тимчасової зупинки, а життєво важливою частиною одного з найбільших міграційних маршрутів. Саме цим шляхом птахи щороку перелітають зі Східної Європи до Африки й назад, а Сиваш слугує для них важливим місцем відпочинку та годівлі під час довгого перельоту.
"Сиваш для перелітних птахів - це як аеропорт Франкфурт для міжнародної авіації. Якщо він перестає працювати, літаки не припиняють літати - вони починають шукати інші маршрути. Але ці маршрути стають довшими, дорожчими і менш безпечними. Сиваш - одна з найважливіших точок, де роблять зупинку сотні тисяч, а в окремі сезони і понад мільйон птахів. І серед них і кулики, чорнозобики, ходулочники, пісочники, крячки, гуси, качки, лебеді. І ось ці мілководдя і величезна концентрація артемії, яка є високобілковим, жирним і вітамінний кормом, високий вміст жирів і білків дає можливість за короткий час відновити витрату енергії після польоту і роблять Сиваш справжньою їдальнею для цих мігрантів", - каже еколог.
Серед рідкісних видів птахів, які тут зупиняються, одними з найвідоміших є фламінго. Щоправда, через бойові дії останніми роками їхня кількість значно скоротилася, додав Щербина. Раніше фламінго регулярно спостерігали біля острова Чурюк. У 2017-2018 роках там навіть зафіксували їхнє гніздування та появу пташенят, що стало справді унікальною подією для України.
Окрім фламінго, на Сиваші можна зустріти рожевого та кучерявого пеліканів - обидва ці види занесені до Червоної книги України. Цікаво, що рожеве забарвлення як фламінго, так і рожевого пелікана значною мірою пов'язане з їхнім раціоном. Вони живляться ракоподібними, зокрема артемією, у панцирі яких містяться природні пігменти, що й надають птахам характерного рожевого відтінку.
Також на Сиваші мешкає лебідь-шипун, який також занесений до Червоної книги України.
Рослинність на берегах Сиваша є, але вона доволі бідна. Тут ростуть переважно галофітні рослини, які пристосувалися до життя в умовах високої концентрації солі. Серед них солерос, морська лобода, сарсазан, тамарикс та інші. Вони є досить рідкісними для Європи й також відіграють важливу роль у підтриманні місцевої екосистеми, зазначив еколог.
Щодо тварин, то постійних мешканців тут майже немає, додав Щербина. Причина в тому, що узбережжя Сиваша часто заболочуються, а рівень води може швидко змінюватися, роблячи територію важкопрохідною. Іноді сюди можуть заходити лисиці чи інші дикі тварини, але постійно вони тут не живуть, пояснив він.
"Якби водойма була прісною, тут можна було б зустріти бобрів, видр, норок та інших напівводних ссавців. Проте через надзвичайно високу солоність - у деяких затоках близько 300 грамів солі на літр води - такі тварини просто не можуть існувати в цих умовах. Хоча у прибережних степових ділянках, заплавних чагарниках, островах і навколишніх сільськогосподарських угіддях звичайно ж зустрічаються типові степові та навколоводні види тварин", - зауважив науковець.
Чи можуть рожеві озера Сиваша втратити свої унікальні властивості через війну, окупацію або зміни клімату? Які загрози для них сьогодні є найбільш серйозними?
"Війна вже завдала Сивашу серйозної шкоди. Постійні вибухи, пересування військової техніки, забруднення - у водойму потрапляють паливно-мастильні матеріали, важкі метали, токсини, до яких надзвичайно чутлива Дуналієлла через відсутність щільної клітинної стінки. Це все впливає на екосистему і власне на кормову базу Сиваша, без дуналієллиартемія у Сиваші з високою ймовірністю загине або ж її популяція буде критично знижена.
У Сиваші взагалі все тримається на дуже вузькому діапазоні природних умов. Наприклад, якщо внаслідок бойових дій або зміни водного режиму солоність окремих заток опуститься приблизно нижче 25 проміле або, навпаки, перевищить близько 300-350 проміле, популяції артемії можуть різко скоротитися або зовсім зникнути. А разом із ними почне руйнуватися вся кормова піраміда Сиваша. Для людини це лише зміна цифри в аналізі води. Для екосистеми - втрата фундаменту, на якому тримається життя сотень тисяч перелітних птахів", - пояснив еколог.
Крім того, через недбале ставлення окупантів, бойові дії, часто виникають масштабні пожежі в очеретах - вогонь знищує рослинність, місця гніздування птахів, пташину молодь. Не меншою проблемою є й постійний шум - особливо чутливими до якого є перелітні птахи.
"І вони змушені витрачати більше енергії, ризикувати здоров'ям і змінювати маршрут. Вони стараються обминати небезпечні ділянки. Не всі, але стараються обминати. Я знайшов досить цікаві наукові підтвердження із джерел GPS-трекінгу птахів. Це коли мітять птахів - чіпляють їм трекери. І найкращий приклад - це великі підорлики - птахи схожі на орла, також вид занесений до Червоної книги України, які мігрували цим шляхом. У 2022 році усі 19 птахів, яких відстежували, відхилилися від звичного шляху в середньому на 85 км, що подовжило їх міграцію в середньому на 55-60 годин. І у зв'язку з цим у птахів зменшилась кількість зупинок для відпочинку і годівлі, більше ніж утричі", - розповів науковець.
Найбільше це позначилося на водно-болотних птахах, для яких Сиваш був одним із головних місць зупинки під час перельоту. Частина міграційних шляхів популяцій змістилася на захід. Зокрема, значно зросла кількість рожевих фламінго на Тузлівських лиманах в Одеській області, де останніми роками вони навіть почали гніздуватися.
Подібні зміни спостерігаються і серед рожевих та кучерявих пеліканів, а також куликів, крячків і мартинів. Усі вони дедалі частіше обирають для відпочинку й гніздування більш безпечні території.
Окрім того, птахи не лише живляться місцевими організмами, а й підтримують природний баланс: активно переносять поживні речовини між водоймами, впливають на структуру донних відкладів і є важливою складовою кругообігу речовин. Тому скорочення чисельності птахів неминуче впливає й на інші компоненти екосистеми.
За наявною інформацією, немає підстав стверджувати, що забруднення, зокрема внаслідок бойових дій, досягло такого рівня, щоб водорость дуналієлла солоноводна, яка надає воді характерного кольору, повністю зникла. На її стан можуть впливати й інші природні чинники. Наразі найбільшою проблемою для екологів залишається не саме забруднення, а нестача актуальної інформації про стан екосистеми, підсумував еколог.
Разом із тим, якщо солоність опускається нижче певного критичного рівня - 22 проміле (грами/літр) - водоростьДуналієлла та пов'язані з нею галофілічні бактерії програють конкуренцію іншим організмам, через що характерний рожевий колір Сиваша зникає.
Що відбувається з рожевими озерами Сиваша під час окупації? Чи можуть військова діяльність, забруднення або зміна водного режиму вплинути на їхній стан?
Передусім проблема полягає в тому, що наразі бракує даних, каже еколог. Через відсутність повноцінного моніторингу та обмежений доступ до територій із 2014 року оцінити реальний стан водойми дуже складно. Для цього необхідно відібрати зразки води, провести лабораторні дослідження та аналізи.
"Найбільшу загрозу для Сиваша становить не забруднення, а різкі зміни водного режиму, які дуже впливають на стан екосистеми. У 2014 році після перекриття Північно-Кримського каналу, коли до Сиваша майже перестала надходити прісна вода, різко зросла солоність. У 2022 році окупанти відновили подачу води, що знову змінило водний режим. Ще одним ударом став підрив Каховської ГЕС у 2023 році. Безумовно, бойові дії також забруднюють довкілля. У воду потрапляють солі важких металів та інші речовини, небезпечні для мікроорганізмів. Однак цей вплив має переважно локальний характер", - пояснив Щербина.
Реальну картину вдасться побачити лише після деокупації, коли з'явиться можливість провести комплексні дослідження. Водночас науковець не виключає, що за роки окупації в екосистемі могли відбутися незворотні зміни. Однак якщо основні хімічні параметри води, насамперед рівень солоності, повернуться до природного балансу, окремі компоненти екосистеми здатні досить швидко відновитися.
Зокрема, галобактерії та водорість Дуналієлла, які забезпечують рожевий колір Сиваша, за сприятливих умов можуть відновити свої популяції вже за кілька сезонів. Популяції артемії - дрібного ракоподібного, що є основою кормової бази для багатьох птахів, - зазвичай відновлюються протягом трьох-п'яти років.
Найскладнішою може виявитися ситуація з птахами. За роки окупації були порушені їхні міграційні маршрути, а частина колоній зникла. Деякі види могли переселитися на інші водойми, і навіть після відновлення екосистеми Сиваша не всі з них повернуться. Водночас не виключено, що їхнє місце займуть інші види птахів.
"Окремою потенційною загрозою залишаються накопичувачі відходів заводу "Кримський титан" біля Армянська. У разі руйнування дамб або аварійних скидів високомінералізованірозсоли та технологічні забруднювачі можуть потрапляти до західної частини Сиваша. Поки що масштаб такого ризику достеменно оцінити неможливо, однак після деокупації він обов'язково має стати предметом окремих досліджень", - розповів еколог.
Коли територія Сиваша знову буде повністю доступною Україні, які екологічні втрати можуть виявитися найболючішими і скільки часу може знадобитися для відновлення цієї унікальної екосистеми?
"Питання не в тому, чи повернуться окремі види птахів, навіть такі знакові, як фламінго. Головне - чи вдасться відновити саму екосистему. Вона уже не буде такою, як до війни, бо відновлення не означає просте повернення в минуле. Неможливо відновити природу лише висадивши рослини, випустивши артемію чи повернувши птахів. Потрібно відновити природні взаємозв'язки: щоб мікроорганізми живили рачків, рачки - птахів, птахи поширювали рослини, а водний режим підтримував необхідний рівень солоності.
Природа здатна витримувати великі навантаження. Але лише до певної межі. Після переходу такого екологічного порогу система вже не повертається автоматично до попереднього стану, а починає працювати за іншими правилами. У екології це називають формуванням нового стабільного стану екосистеми. Саме тому після війни головним завданням стане не відтворення минулого, а формування нового стійкого режиму функціонування Сиваша", - пояснив еколог.
Як саме відновити цю мережу зв'язків - однозначної відповіді наразі немає, але ми активно шукаємо її. Проте перший і найважливіший крок - відновлення природного гідрологічного режиму Сиваша. Необхідно забезпечити баланс між прісною та морською водою і підтримувати характерний для водойми рівень солоності.
"Це критично важливо для рослин, для тварин, для всього живого - баланс. Не більше, не менше солоності, а от така сама. Набагато легше засіяти чимось, рибок запустити і пофоткатися. Так, це складно, але тільки так можна. Після цього чи паралельно із цим потрібно звичайно очистити озеро від забруднення, провести детоксикацію берегів, донних відкладів, очистити від металів, нафтопродукти позбирати, бо без цього навіть у правильній солоності мікробна база дуже повільно буде відновлюватись, а місцями не відновиться. Це схоже на людський організм. Якщо після поранення просто пришити шкіру, але не відновити кровообіг і нервові зв'язки, людина не одужає. Так само і Сиваш - потрібно відновити не окремі види, а систему зв'язків між ними", - каже Щербина.
Лише після цього можна переходити до відновлення окремих компонентів екосистеми: прибережної галофітної рослинності, місць гніздування птахів, мілководних островів і популяцій ключових видів. Наступним етапом стане поступове відновлення міграційних шляхів птахів.
За оцінкою фахівця, відновлення Сиваша - це тривалий процес, який потребуватиме системної роботи. Якщо всі етапи виконувати послідовно, на відновлення повноцінної екосистеми може знадобитися близько 20-25 років.
"Іноді найбільша екологічна катастрофа полягає не в тому, що ми втратили окремий вид, ліс чи озеро. Найглибші зміни починаються тоді, коли екосистема переходить у новий стабільний стан і починає жити за іншими законами. Саме тому після війни головним завданням стане не просто відновити Сиваш, а зрозуміти, яким він став і як допомогти йому знову працювати як єдина жива система", – резюмує еколог.
Вивчав географію і геоекологію у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Ветеран війни.
З 5 серпня 2023 року по теперішній час - віцепрезидент з військової екології та відновлення екосистем в Асоціації професіоналів довкілля (PAEW).
