Перед стратегічно важливими зустрічами, як, наприклад, із представниками «Великої двадцятки», Путін формує мотивацію для здійснення сценарію тиску на президента України щодо виконання Мінських угод. Нинішнє загострення ситуації на Донбасі — це черговий етап, який противник хоче на новому стратегічному рівні підняти як гостру фазу, яка повинна бути вирішена способом визнання бойовиків стороною конфлікту, проведення переговорів із ними задля припинення перестрілок тощо.
Адже в загостренні ситуації Росія звинувачує саме Україну, нібито саме вона порушує «режим тиші» та завдає ударів по житлових кварталах. Причому спостерігаються надзвичайно потужні удари: і бомбові, і ракетні. Так усе Росією перевертається з ніг на голову: подається підготований фактаж, що це Україна здійснює такі операції, а у відповідь на це начебто йдуть обстріли з іншого боку, і все це, мовляв, загрожує широкомасштабним наступом. Росіяни пояснюють це тим, що ситуація може бути надкритичною і розгорнутися в широкомасштабну війну.
Саме такі аргументи під час переговорів Путін наводив і Макрону, коли на днях приїздив до Франції, і Меркель та Трампу під час телефонних розмов із ними. Всі західні гравці погоджуються з тим, що потрібно реалізовувати Мінські домовленості. Але Путін передбачає, що вони будуть виконані за сценарієм Росії, який передусім передбачає визнання бойовиків стороною конфлікту, з якою потрібно сісти за стіл переговорів заради врегулювання ситуації, прийняти відповідні зміни до Конституції без встановлення контролю над кордоном, а тоді — провести вибори на окупованих територіях.
Подивіться, як змінювалася ситуація: коли не було збільшення обстрілів, тоді з’являлися «українські диверсанти» в Криму, тобто Росія намагалася звинуватити Україну в диверсіях, чого завжди боїться Захід
А йти саме таким шляхом Путін змушує одним способом — способом радикалізації ситуації, її нагнітання. І робиться це тільки через бойовий формат: нові обстріли, нові більш потужні загрози тощо. Подивіться, як змінювалася ситуація: коли не було збільшення обстрілів, тоді з’являлися «українські диверсанти» в Криму, тобто Росія намагалася звинуватити Україну в диверсіях, чого завжди боїться Захід. Але — не вийшло, цей сценарій розкрили. Тож Росія вдалася до іншого варіанту — зараз наносяться більш потужні удари по території нашої держави для того, щоб показати, що є загроза більш потужної і масштабної війни. Путін намагається змусити американців, німців і французів тиснути на українську владу, щоб вона погодилася на сценарій, який пропонує РФ.
Перед самітом «Великої двадцятки» та перед зустріччю глав «нормандської четвірки», не виключаю, що буде до сотні обстрілів на добу, але з важкої зброї та артилерії по, як мінімум, 12 напрямках: Маріуполь, Авдіївка, Піски, донецький аеропорт, Станиця Луганська, Ясинувата тощо. Такого розширення обстрілів можна очікувати ближче до переговорів, причому не обов’язково в день перемовин, але перед ними — аби спонукати вибудовувати порядок денний за російським сценарієм. Те, що відбувається зараз, якраз і вписується у стратегію РФ.
Україна повинна викривати такі плани Росії та надавати ці дані і на міжнародному рівні, і в інформаційному просторі, і в дипломатичному форматі, але підтверджуючи їх фактажем: коли ці обстріли проходять, яким чином, які наслідки мають.
Україна повинна викривати такі плани Росії та надавати ці дані і на міжнародному рівні
Також потрібно добиватися розширення формату підтримки України за рахунок США, європейських країн та країн «Великої двадцятки». Членам G20 слід показати загрозу світовим процесам глобальної конфронтації, аж до можливості використання ядерної зброї, що змусить ці країни також долучитися до процесу врегулювання ситуації.
Крім того, потрібно виробити «дорожню карту» з врегулювання ситуації на Донбасі, але під егідою країн «Великої двадцятки». Тільки тоді з’явиться якась перспектива врегулювання конфлікту. Під егідою контактної групи, яка сьогодні працює в рамках мінського процесу, це все безперспективно, тому що там домінує російський сценарій, який затягнеться на багато років, як це сталося в Абхазії, Південній Осетії, Придністров’ї та інших «гарячих точках».
Микола Маломуж, колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України
