З викраденням спецслужбами Білорусі та Росії блогера Романа Протасевича з літака, що прямував рейсом «Афіни-Вільнюс», вкотре було порушено питання про перенесення переговорів Тристоронньої контактної групи з Мінська в інше місто.

В такому випадку необхідно відразу ж відокремити нереалістичні очікування від реальних можливостей і переваг, що відкриваються з таким перенесенням.

Порушуючи питання про відмову від Мінська як майданчика для переговорів, ми можемо позначити своє ставлення до подальшої "інтеграції" Білорусі в проект "великої Союзної держави"

Найочевидніша перевага перенесення переговорів в іншу державу – можливість позначити свою позицію щодо того, що відбувається в Республіці Білорусь. Україна як держава не може і не повинна мовчки дивитися на те, як ім'ям "вічного президента" Республіки Білорусь, людей, які вийшли на мирний протест, катували в ізоляторі тимчасового утримання на Окрестіна, розправлялися з лідерами опозиції, а тепер і зовсім займаються авіапіратством, щоб викрасти неугодного блогера, ставлячи при цьому під загрозу ще й життя та здоров'я людей, які в принципі не мали ніякого відношення до подій в Білорусі.

Менш очевидне, але не менш важливе для нас як сторони – це забезпечення безпеки нашим переговірникам. Ні для кого не секрет, що Республіка Білорусь – держава, де російські спецслужби відчувають себе так само вільно, як у себе вдома. Після справи Павла Гриба, якого виманили в Білорусь, а після вивезли в РФ і незаконно утримували, не надаючи належної медичної допомоги, жоден українець не може відчувати себе в безпеці на території РБ. Це не означає, що спецслужби РФ мають намір викрадати українських переговірників, але пильна увага до їхніх розмов і переміщень була і буде гарантовано надалі. А це – додатковий інструмент тиску на українську делегацію.

Крім цього, порушуючи питання про відмову від Мінська як майданчика для переговорів, ми можемо позначити своє ставлення до подальшої "інтеграції" Білорусі в проект "великої Союзної держави", який, очевидно, твердо намірилися втілити в Росії. Ця російська концепція – і наша проблема теж. Адже вона зачіпає й окуповані території Сходу України, що красномовно доведено "дозволом" жителям ОРДЛО з російськими паспортами голосувати під час думської кампанії в РФ, а також "інтеграційними форумами", що мали місце в ОРДЛО в цьому році.

Говорячи про очікування, варто відразу позначити: з перенесенням переговорів формату в інше місто, сенс невигідних Україні з багатьох сторін Мінських угод ніяк не зміниться. Все так само у ролі сторін військового протистояння будуть фігурувати українські Збройні сили та НЗФ ОРДЛО, і саме до цього тексту будуть постійно апелювати Російські переговірники.

Пандемія коронавірусу нікуди не зникла, багато переговірників в ТКГ – з групи ризику, тому всі розмови про перенесення переговорів в інше місто на даному етапі ніяк не допоможуть Україні позбутися представників НЗФ

Оптимісти будуть говорити про те, що в разі перенесення переговорів ми зможемо спробувати не допустити бойовиків до процесу, тим самим раз і назавжди повернувши ТКГ її істинний сенс, і привівши формат роботи у відповідність з його назвою – Тристороння контактна група, де три сторони – Україна, Росія та ОБСЄ як посередник – обговорюють нагальні питання врегулювання. Але ця спроба, швидше за все, не зможе бути успішною: аргумент з санкціями проти окремих осіб не діє на час переговорів. На переговорах радників нормандського формату в Парижі у 2019 році був присутній і Владислав Сурков, добре відомий Європі та США як один з основних ідеологів і кураторів російської окупації Сходу України, і внесений до санкційних списків одним з перших. Так, його попросили покинути Париж відразу після переговорів, не дозволивши залишитися на день довше, але це, швидше, невелика моральна компенсація, а не патерн, яким ми повинні керуватися, вибудовуючи свою лінію щодо бойовиків і їхньої присутності в ТКГ.

Зрозуміло, можна пробувати говорити про те, що бойовики ніяк не можуть представляти окремі райони Донецької та Луганської областей України, якщо спробують прибути в інші держави, пред'явивши для посвідчення особи російські паспорти (які не визнаються ЄС), але цей аргумент вже задіювався нашими переговірниками та не мав бажаного ефекту.

Крім того, не варто забувати: питання перенесення роботи ТКГ в офлайн-формат в принципі сьогодні не стоїть так гостро. Пандемія коронавірусу нікуди не зникла, багато переговірників в ТКГ – з групи ризику, тому всі розмови про перенесення переговорів в інше місто на даному етапі ніяк не допоможуть Україні позбутися представників НЗФ. Та й в цілому, така можливість представляється сумнівною. Принаймні, до тих пір, поки політичну підгрупу ТКГ модерує П'єр Морель, відомий своєю неувагою до невідповідності заявленої форматом кількості учасників переговорів реальній кількості присутніх, а Україна намагається грати зі змістом слів "представники ОРДЛО", замість того, щоб вимагати перегляду існуючих угод з тим, щоб ситуація була відображена в документі коректно. Адже ніякі "представники ОРДЛО" на ділі не розв'язували цю війну – це було зроблено Росією, яка анексувала Крим і почала бойові дії на сході України. І саме це питання, а не гіпотетичну наступну точку призначення, варто було б обговорювати з партнерами по Нормандському формату.

У середньостроковій перспективі говорити про перенесення переговорів в іншу країну варто, і варто робити це, в першу чергу, з ОБСЄ. Але також варто бути готовими до того, що це буде виключно іміджева історія, що ніяк не впливає на суть угод і переговорів. Втім, турбота про імідж – це зовсім не погано. Особливо для тих, хто послідовно ігнорував це питання кілька років.

Марія Кучеренко, аналітик, екс-керівник проектів Центру дослідження проблем громадянського суспільства