Більш як два тижні триває війна. Думаю, настав час повернутися до роздумів про те, що відбувається навколо України і які інтереси зовнішніх гравців. Почну з США, бо тут закручується неймовірно цікава геополітична гра.
Вторгнення РФ до України дозволило США перейти до "плану Б" щодо Росії. Якщо не вийшло "нейтралізувати" / "заморозити" російський напрямок через політичний компроміс, значить курс буде на ослаблення через ескалацію, санкції і тиск. Благо, Росія сама підвела до цього варіанту, прийнявши недалекоглядне і незграбне рішення вторгнутися до України і обрушити свою зовнішню політику останніх 15 років.
Кінцева мета у США не змінилася - перемогти в глобальному протистоянні з Китаєм.
Війна в Україні сформувала у Штатів кілька тактичних, ситуативних інтересів на цьому напрямку, не всі з яких, на жаль, безпосередньо пов'язані з Україною, але які можуть наблизити їх до вищезгаданої кінцевої мети.
Перший - витіснити РФ з нафтогазового ринку або зменшити їх частку. Частину ринку зайняти самим. Для цього вони навіть "розгорнулися над Атлантикою" відразу в декількох питаннях.
По-перше, почали переговори з президентом Венесуели Ніколасом Мадуро, якого ще недавно навіть не визнавали, щоб вивільнити з-під санкцій венесуельську нафту.
По-друге, прискорили переговори про підписання "ядерної угоди" з Іраном, щоб пустити іранську нафту на ринок і посунути російську.
По-третє, вийшли на прямий контакт з самопроголошеним лівійським урядом на сході, який до цього навіть не визнавали, а робили ставку на західний на чолі з Абдель-Хамідом Дбейбой.
По-четверте, почали торги з Саудією і ОАЕ, щоб вони збільшили видобуток нафти в рамках ОПЕК. Байден навіть готовий порушити свою принципову відмову розмовляти з Мухаммедом бін Сальманом заради цього.
Другий інтерес - перехопити у РФ перетоки зернових поставок і посилити свої позиції у світовій продовольчій політиці. Зараз через війну дефіцит відчувають багато країн Близького Сходу і Африки. Штати - одні з лідерів ринку разом з Канадою, Австралією, Францією та іншими.
Третій інтерес - обкласти Росію середньо - і довгостроковими санкціями, посиливши технологічний розрив з рештою світу, створюючи грунт або під компроміс в майбутньому, або під зміну еліт на більш прийнятних для Вашингтона.
Довгостроково не вся політика США йде нам в плюс.
Четвертий - зміцнити позиції проамериканських сил в Європі на хвилі солідаризації з Україною і необхідності стримувати російську військову загрозу. Не тільки в традиційно проамериканських Польщі або країнах Балтії, але і в Західній Європі, наприклад, умовляючи Фінляндію і Швецію вступити в НАТО, а Німеччину збільшити витрати на Альянс.
П'ятий - за можливості підвести під логіку антиросійських санкцій Китай, створюючи реальність, в якій є лише дві сторони історії, що відбувається на наших очах - правильна і неправильна, "за нас або проти нас", моральна і аморальна, третього шляху не дано. Ключове для США - переконати європейців у тому, що КНР - теж зло, яке допомагає Росії. Це, по суті, продовження спроб Байдена у 2021 році сколотити нову глобальну західну коаліцію проти Китаю на базі Союзу США, Європи та азіатських партнерів.
Для України всі пункти, пов'язані з ослабленням РФ, тактично вигідні, оскільки дозволяють збільшувати ризики і витрати противника на війну з нами, змушуючи Москву врешті-решт пом'якшувати свої вимоги на переговорах.
Однак довгостроково не вся політика США йде нам в плюс.
Зокрема, за підсумками двох тижнів видно, що Штати коригують свою санкційну політику виходячи зі своїх побажань, а не реальних військових/гуманітарних потреб України. Вони дуже обережно вивіряють кожен крок, включаючи питання передачі нам техніки і озброєнь. Імовірно, вони мають намір вимотувати Росію стільки, скільки буде потрібно для досягнення всіх вищевказаних пунктів. Настрої в Києві для них не є найголовнішими при прийнятті рішень. Чим глибше Росія буде втягуватися у війну на території України, чим більше буде виснажуватися, тим для них краще і простіше.
Росія в будь-якому випадку буде в програші.
Для нас це теж добре, але чим довше триває війна, тим більшої шкоди завдається інфраструктурі, тим більше гине людей, тим складніше стає гуманітарна ситуація, тим більше виснажуються і наші ресурси, які теж не бездонні.
Ну, і не забуваємо про проміжні вибори до Конгресу в листопаді цього року. Байдену дуже потрібно показати хороший результат, інакше вони втрачають обидві палати парламенту. А це обнуляє всі його амбітні проекти у внутрішній політиці, на які він просив трильйони доларів.
Цинічно кажучи, українська історія добре лягає в електоральну логіку демократів майже за всіма пунктами, включаючи тему глобальної боротьби демократій проти автократій.
У нашому випадку, необхідно звертатися безпосередньо до американських виборців і населення, щоб коригувати зовнішню політику США на свою користь через громадську думку, щоб вони не затягували цю війну ручним управлінням санкціями заради того, щоб підняти гроші шляхом експансії на декількох ринках, а також надали ту допомогу, якої ми зараз реально потребуємо.
Популярність президента України на Заході зараз дозволяє це робити. Питання лише в налаштуванні каналів комунікації англійською та іншими мовами.
А Росія в будь-якому випадку буде в програші.
Ілля Куса, аналітик-міжнародник, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього"
