У четвер Повітряні Сили ЗСУ повідомили, що 25 вересня близько 4 ранку було збито російський винищувач-бомбардувальник Су-34, що атакував Запоріжжя із застосуванням керованих авіабомб. Пізніше втрату літака підтвердив російський блогер-пропагандист Ілля Туманов, відомий як Fighterbomber.
На думку українських фахівців, Су-34 міг потрапити в засідку. Не виключено, що ЗСУ задіяли для його збиття літак дальнього радіолокаційного наведення.
Як би там не було, черговий збитий Су-34 не повинен нікого дивувати, адже це один з найганебніших промахів в історії світового авіабудування в принципі.
Кілька цифр. За даними ресурсу Oryx, під час російсько-української війни було втрачено трохи менше сорока Су-34. Це ледь не найбільші втрати серед всіх типів всіх бойових літаків, які РФ використовувала в російсько-українській війні. Більше українці "настріляли" хіба що старих радянських штурмовиків Су-25 – їхні втрати оцінюють у близько 40 одиниць.
Самі росіяни люблять критикувати американські стелси (сам Су-34 ніяким стелсом, звісно, ніколи не був), вказуючи на їхні "вразливості". Однак навіть найменш вдала американська "невидимка" – Lockheed F-117 Nighthawk – за сотні бойових вильотів була збита лише один раз. В Югославії, у 1999 році. Це однозначно кращий результат, ніж у Су-34, хоча між цими машинами є певна різниця у характері застосування.
Що ж не так з російським винищувачем-бомбардувальником?
Якщо коротко – все. Він з’явився не в тому місці не в той час.
Відверто кажучи, сама його поява була помилкою.
Плюси. Почнемо з переваг – тим паче, що їх перелік доволі короткий.
Літак створили на базі перевіреного радянського Су-27 – фактично це просто чергова версія "Сушки". Від нього він успадкував непогане бойове навантаження, яке становить 8000 кілограмів.
Су-34 може нести різноманітне озброєння, однак серед великої кількості старого радянського та російського мотлоху можна виділити хіба що бомби з Уніфікованим модулем планерування і корекції (УМПК). Останній перетворює звичайні некеровані бомби (ФАБ-250, ФАБ-500 та РБК-500) на високоточні з дальністю дії 40-60 кілометрів.
Це дешева масова зброя, яку росіяни застосовують тисячами. Відомо, що один Су-34 може нести чотири бомби ФАБ-500 М-62 з УМПК. Стільки ж може брати винищувач Су-35, тому не можна сказати, що "Селезень" (прізвисько Су-34) є незамінним в цьому випадку.
Мінуси. Як вже зазначалось, Су-34 – це один великий недолік. Виділити щось конкретне в даному випадку доволі важко, але ми спробуємо.
Почнемо з концепції. Літак створили як заміну фронтовому бомбардувальнику Су-24, який розробили у 70-ті. Йшлося про вузькоспеціалізований літак, призначений для завдання ударів по наземних і морських цілях у безпосередній близькості від лінії фронту.
Концепція фронтового бомбардувальника повністю себе вичерпала ще на початку 90-х, коли розвиток керованих авіаційних озброєнь призвів до того, що функцію таких машин почали виконувати звичайні винищувачі.
Найбільш показовим прикладом в цьому випадку є США, які взагалі відмовились від тактичних бомбардувальників. Сьогодні майже всі американські винищувачі можуть ефективно працювати по землі.
Те саме стосується Ізраїлю, який для ударів по наземних цілях використовує винищувачі F-15, F-16 та F-35 п’ятого покоління. Їхню ефективність ми могли оцінити під час нещодавньої дванадцятиденної війни, коли протиповітряна оборона Ірану була фактично знищена, а ядерна програма була відкинута назад, за різними оцінками, на термін від декількох місяців до декількох років.
Оскільки концепція фронтового бомбардувальника зайшла у глухий кут, Су-34 теж почали називати "багатоцільовим", але це просто гра слів.
Фактично перед нами саме тактичний бомбардувальник – машина, концептуально близька до літаків 70-х років – таких, як вже згаданий Су-24 або американський F-111 Aardvark.
Щоб зрозуміти це, достатньо просто подивитися на його масу і порівняти її із показниками інших винищувачів-бомбардувальників:
• F-15E Strike Eagle – 14 400 кг;
• F-16C Block 50/52 – 9000 кг;
• F/A-18E/F Super Hornet – 14 500 кг;
• Dassault Rafale – 10 000 кг;
• Eurofighter Typhoon – 11 000 кг;
• Су-34 – 22 500 кг.
*В усіх випадках наведена вага порожніх літаків.
Таким чином, навіть без екіпажу, палива та бойового навантаження Су-34 важить більш ніж вдвічі більше, ніж Dassault Rafale, який, до речі, ніколи не вважався "легким".
Відомо, що Су-34 використовує двигуни АЛ-31Ф-М1 з форсажною тягою 2 × 13500 кгс. АЛ-31Ф-М1 - це майже те саме, що і двигун АЛ-31Ф, призначений для набагато легшого винищувача Су-27.
Розрахунок тягооснащеності (відношення тяги силової установки літального апарата до його ваги) дозволяє припустити, що для Су-34 цей показник знаходиться на рівні близько 0,70, що можна порівняти із показниками бойових літаків 50-х років, таких як Convair F-106 Delta Dart.
Можна також згадати тягооснащеність сучасних винищувачів. Так, у російського Су-35С вона становить близько 1,1, тоді як показники Dassault Rafale знаходяться на рівні близько 1,02.
Щодо нового Су-57, у відкритих джерелах наводять показники у 1,38, однак не зовсім зрозуміло, про який саме двигун йде мова (Су-57 ще не отримав штатної силової установки).
Можна сказати простіше: Су-34 не здатен вести маневрений повітряний бій.
Це величезний та неповороткий літак, що програє сутичку будь-якому сучасному винищувачу, принаймні – на малій та середній дистанції.
Самі росіяни кажуть, що переваги Су-34 перебувають в іншій площині, а саме – завданні ударів по наземних цілях. Але це не так. Тут Су-34 також нічим не кращий за інші російськи винищувачі, такі як Су-35С, Су-30СМ або Су-30М2.
Він не має над ними переваги ані у бойовому радіусі, ані у бойовому навантаженні, ані у практичній стелі, ані у живучості.
Іншими словами, Су-35 може нести той самий арсенал зброї, що і Су-34. Його вага так само становить до 8000 кілограмів, і він так само розміщений на 12 зовнішніх вузлах підвіски. Але при цьому Су-35 є повноцінним винищувачем, а Су-34 – ні.
Унікальної відмінністю Су-34 є броньована кабіна – частково саме через неї він має таку величезну вагу. Водночас розвиток сучасного ракетного озброєння повністю нівелював цю "перевагу". Адже вибух навіть звичайної ракети класу "повітря – повітря" AIM-120 AMRAAM поряд з винищувачем призводить до майже неминучого руйнування літака.
Звісно, броньована кабіна могла частково захистити від зенітної артилерії часів Холодної війни, однак зараз це далеко не головний фактор ураження військової авіації. Зенітні ракети становлять набагато більшу загрозу і в цьому сенсі Су-34 нічим не кращий за звичайний Су-27.
Не витримує ніякої критики і авіоніка "Селезня".
Росіяни кажуть, що радіолокаційна станція Су-34 може виявляти повітряні цілі типу "винищувач" на дальності 90 кілометрів – це критично мало навіть по мірках відсталих російських РЛС.
Для ураження наземних цілей літак отримав вбудований прицільно-лазерний комплекс "Платан", який "прославився" відверто жахливою якістю зображення, через що розпізнати ціль екіпажу буває важко навіть в ідеальних полігонних умовах.
Існує велика вірогідність, що "Платан" взагалі не має тепловізійного каналу, що робить літак "сліпим" вночі, хоча це не критично з урахуванням наведення бомб з УМПК, що використовують супутникову та інерційну систему наведення.
Загалом авіоніка літака є типовим зразком російських технологій 90-х, створених на основі наукового заділу часів СРСР.
Її не можна порівняти ані з американськими, ані з європейськими аналогами.
Тож можна підсумувати основні недоліки Су-34:
- надто велика вага;
- погана маневреність;
- архаїчне радіоелектронне обладнання;
- відсутність технології стелс;
- загальне моральне застарівання.
Єдиним логічним поясненням того, чому росіяни ще випускають цього "мамонта" (кількість побудованих машин вже перевищує 160 одиниць) є необхідність завантажити потужності Новосибірського авіаційного заводу імені Чкалова.
Останній спеціалізується на випуску саме Су-34, тоді як виробництвом Су-35 займається інше підприємство – Комсомольський-на-Амурі авіаційний завод імені Гагаріна.
Необхідність завантажити завод – такий собі аргумент з точку зору обороноздатності Росії, адже замість повноцінних багатоцільових літаків росіяни отримали безглуздих "Селезнів", потенціал яких становить в кращому випадку 50% від потенціалу Су-30, Су-35 або Су-57.
Наостанок зазначимо, що ефективність Су-34 в російсько-українській війні зумовлена не перевагами цього літака, а повною відсутністю у України сучасних винищувачів – стародавні версії F-16 та "Міражі" аж ніяк не можуть вважатися такими.
Якби Україна мала дійсно сучасні літаки покоління 4+ (про п’яте ми вже не говоримо), Су-34 давно б опинився там, де йому місце, а саме – на звалищі історії.
Ілля Ведмеденко
