Поширена мудрість каже, що Росія надто ядерна і надто велика, щоб дозволити їй зазнати краху. Але вона також і надто велика, щоб її зберегти. Саме тому Москва проводить досить суперечливу зовнішню політику в регіонах, які її оточують.
Про це на сторінках Washington post пише почесний професор з міжнародної політики Коледжу Стоунхілл Анна Оганян.
Щоб зберегти свої кордони, Росія розриває і розбиває території, які з ними межують: від Донбасу в Україні до Дамаска в Азії. Великі євразійські прикордонні території стали для Кремля буферною зоною, в якій майже безперестанку тривають війни.
Впродовж двох останніх десятиліть Росія використовувала в своїх інтересах регіональні конфлікти і розколи, а також створювала нові. Так вона не дозволила своїм сусідам об’єднатися і утворити більш природні регіональні групи. Росія стала прямою учасницею деяких з цих війн, а у інших вона проголосила себе «гарантом безпеки і миротворцем». А в окремих випадках, як от у Грузії, вона навіть спромоглася виставити себе в обох іпостасях.
Читайте такожNational Interest: США варто готуватися до війни з «зеленими чоловічками» Росії
У Кремля дві головні цілі: зберегти вплив на пострадянському просторі і збільшити значення Росії у світовій політиці. Проблема в тому, що розбиті регіони можуть стати загрозами для глобальної безпеки. Це може призвести до того, що нинішні війни посиляться, розвиток буде підірваний, а країни, що розвиваються, остаточно втратять шанс на демократичне майбутнє. Хоч може здатися, що конфлікти навколо Росії виникають спонтанно, хаотично і не передбачувано, насправді це не так. В основі російської євразійської політики лежить ідея в дусі «розділяй і владарюй».
Автор нагадує, що Росія часто вдається до політичних і військових кроків, як, приміром, в Україні. Однак, так відбувається не завжди. Інколи вона використовує технократичні методи, як на Кавказі. Або ж вона переконує пострадянські країни приєднатися до нових кремлівських міжнародних проектів, таких як Євразійський союз чи ОДКБ, наполягаючи на вигоді. Таким чином, Казахстан, який географічно ближчий до Китаю чи Індії, прив’язаний до російської орбіти Євразійським союзом. І це позбавляє його багатьох можливостей у своєму регіоні.
Читайте такожМакрон хоче модернізувати відносини ЄС з Росією, але не ціною України
Як зауважили політологи Марк Катц і Девід Люїс, лояльність до Росії у регіонах навколо неї не рівномірна. Одні приєдналися до російських проектів, а інші все ж вирішили лишитися самі по собі. І це теж посилює регіональні розколи. Крім того, у Москви «в арсеналі» лишилися ще старі радянські методи вносити роздробленість на периферії. Вона робить це за допомогою енергетики, комунікаційної і транспортної інфраструктури, які у багатьох місцях лишилися під московським контролем.
Цей централізований контроль вона використовує і тоді, коли виставляє себе «миротворцем», адже Москва постійно наполягає на своїй вирішальній ролі в конфліктних зонах, які вона ж підпалила. В Грузії і Молдові, приміром, Росія оголосила про введення своїх «миротворчих» сил, щоб заморозити війни в цих країнах і зберегти над ними контроль після розпаду СРСР. У Азербайджані, де триває етнічний конфлікт в Нагірному Карабаху, Кремль позиціонує себе ключовим учасником мирного процесу, але при цьому продає обом сторонам зброю, яка підкидає дров у вогонь війни. У Західних Балканах Росія розвиває союзи з політичними елітами православних країн, таких як Сербія, Чорногорія, Македонія і Республіка Сербська в Боснії і Герцеговині. Це дозволяє їй проектувати вплив і кидати виклик європейській політиці.
Читайте такожNational Interest: США, Росія чи Китай можуть ненароком влаштувати ядерний армагедон
Однак, все це ставить країни, які межують з Росією, під велику загрозу. Як зауважив дослідник Кавказу Лоренс Броерс, роздроблені регіони живлять нестабільність і війни, посилюючи авторитарні уряди. Це закінчиться зміцненням все більш інституціолізованою і роз’єднуючою присутністю Росії у цілих регіонах, якщо Захід буде далі ігнорувати регіональні зв’язки у Євразії. Олігархи з політичними зв’язками будуть отримувати вигоду завдяки зв’язку з віддаленими містами на Заході чи в Росії. У практичному вимірі, жителі роздроблених прикордонних регіонів залишаться жити без доступу до своїх сусідів, без надійного транспортного сполучення. Вони стануть заручниками політики наркокартелів, торговців людьми і терористів. А широкомасштабні цілі розвитку залишаться нереалізованими.
