В 1934 році журналіст і новеліст Аптон Сінклер балотувався на пост губернатора від руху «Кінець бідності в Каліфорнії» (EPIC).
Він пропонував дуже прогресивну програму змін, в яку входило запровадження пенсій, збільшення податків на доходи й нерухомість для заможних мешканців штату Каліфорнія, створення державної мережі кооперативів, які будуть наймати безробітних. Лідерів бізнесу і профспілок тоді стривожили соціалістичні елементи його програми. Тому вони вклали чотири мільйони доларів у підтримку чинного губернатора Френка Мерріама.
Ці гроші були використані на просування брехні й дезінформації через листівки, радіоточки, статті в газетах, а також через новий медіа-винахід – політичну агресивну рекламу, яку транслювали перед фільмами в каліфорнійських кінотеатрах, пише Foreign Policy.
Читайте такожForeign Policy: Результат війни майбутнього визначить бомбардування лайками
В роликах актори, які вдавали простих громадян, читали спеціально написані рядки з брехнею про рух EPIC і Сінклера. Такі фейкові новини тих часів виявилися дуже ефективними. Мерріам легко переміг свого опонента. Перед виборами Сінклер написав скаргу в Конгрес з вимогою розслідувати те, що він називав «помилковою пропагандою», додаючи: «Симпатизуєте ви мені й моїй платформі чи ні – це не важливо». Він додав, що якщо кіноіндустрія «може бути використана для впливу на виборців справедливо, її можуть використати для цього і несправедливо». Жодного розслідування тоді не було. Кампанії впливу і дезінформації стали нормальною частиною виборів у США.
Роль дезінформації у виборчих кампаніях і того, як вона транслюється і поширюється, а також як вона впливає на виборців стала темою для національного обговорення в Америці після президентських виборів 2016 року. Найчастіше винуватцями називають Росію, Іран і Китай. Розвідувальні управління США, комітети з питань розвідки обох палат Конгресу, спеціальний представник Департаменту юстиції Роберт Мюллер дуже ретельно документують російські зусилля таємно підірвати американський демократичний процес.
Читайте такожNew York Times: Без Маккейна міф Кремля про світову змову "русофобів" розвалюється
В серпні, тим часом, компанія FareEye, яка займається проблемами кібербезпеки, описала «з певною впевненістю» те, як Іран використав соціальні мережі для «просування політичних підходів, які співпадають з іранськими інтересами». Опираючись на звіт компанії, Facebook видалив 652 сторінки, групи й облікові записи за «скоординовану неналежну поведінку». Зрештою, виступаючи перед Радою безпеки ООН, президент США Дональд Трамп заявив, що «Китай намагався втрутитися в наші середньострокові вибори, які пройдуть у листопаді 2018 року, проти моєї адміністрації». Коли його запитали про докази, він сказав: «У нас є докази. Вони будуть оприлюднені». Але при цьому Трамп всіх спантеличив, назвавши лідера Китаю Си Цзиньпіна своїм «другом».
Але якщо придивитися до всіх цих обвинувачень, виникає відчуття відсутності точності у тому, що саме вважається неприйнятною поведінкою, яку потрібно заборони. Заявлені цілі «ворогів» змішуються з їхніми реальними діями. Приміром, розвідувальні служби США застерігають про прагнення Росії «підірвати ліберальний демократичний порядок на чолі з Америкою» так, ніби це вже злочин. Це ж можна закинути й чинному американському лідеру, який, схоже, переслідує ту ж мету, коли принижує союзників, ухвалює протекціоністські торговельні політичні підходи, розбурхує націоналізм і публічно хвалить автократичних лідерів.
Читайте такожWall Street Journal: Штучний інтелект може очистити інтернет від ботів і пропаганди
Схожим чином, Комітет з питань розвідки Палати представників у звіті вказав, що з 2015 року Москва «намагалася посіяти розбрат в американському суспільстві й підірвати нашу віру в демократичні процеси». Але перше американці зробили й самі. А таємні політичні оперативники втілили друге ще за довго до появи соціальних мереж.
Про те, як інтернет став інструментом для досягнення політичних і соціальних цілей, добре написали експерти з питань оборони П. В. Сінгер і Емерсон Брукінг у своїй книзі «Наче війна: перетворення соціальних мереж на зброю». Розклавши по полицях всю ненависть, брехню і державну пропаганду, а також державний моніторинг, який уможливив інтернет, книга стала неумисне тривожною. Але зважаючи на те, як страшні історії викриваються, повідомляються, а потім швидко забуваються, автори зауважують, що дуже важко оцінити наслідки для громадських свобод, особистої безпеки, політики й навіть національної безпеки чи зовнішньої політики.
У вимірі безпеки й дипломатії книга робить досить сміливу заяву: стратегічне використання інтернету, а особливо соціальних мереж, схоже на війну. А отже, зараз це головне поле бою світу. І всі ми мимоволі стали або цілями, або комбатантами. Це твердження досить незручне для всіх, хто виріс, вивчаючи кінетичні тактики бою і балансування між цілком фізичними силами. Але інтернет дуже сильно підвищив значення інформації. Доказ цьому те, як політики й військові лідери постійно намагаються й успішно використовують її. Вони більше не можуть недооцінювати іноземні спроби вплинути на населення їхніх країн. Тут або ви формуєте сприйняття громадян, або хтось інший це зробить за вас.
Читайте такожБрехня як держполітика: найбезглуздіші «відмазки» Росії
Інтерпретація таких зусиль залежить від джерела, умислу поширення повідомлень і толерантності до лицемірства. Як зауважив професор Гонконгського університету Дов Левін, колишні найбільші світові сили: СРСР/Росія і США, - за період з 1946 до 2000 року прямо чи приховано втрутилися у 117 виборчих кампаній з 938 по всьому світу.
Небезпечний байкар для одних – це сміливий «правдоруб» для інших. Аналогічним чином, поширення правдивої інформації одними може бути перетворенням її на зброю для інших. Проблема, яку американці ігнорували останні 20 місяців, в тому, чому суспільство так сильно повірило і кинулося поширювати брехню з Росії, Китаю чи Ірану.
Політики й дослідники вирішили звалити вину у розколі суспільства в США на зовнішніх ворогів. Але це все одно, що намагатися скоротити поширення наркотиків, зосередившись суто на іноземних виробниках (забувши, звісно, що велика кількість наркотиків виробляється і в середині країни). Апетити до вибіркової, упередженої чи політизованої інформації зростають. І цей тренд продовжиться, зважаючи на рівень інформаційної грамотності американського суспільства, його критичного мислення і політизованості. Країна не може просто так взяти й змити всі свої упередження.
