Сьогоднішня неспроможність Європи істотно посилити свій оборонний потенціал в значній мірі є наслідком десятиліть безпекової залежності від США в межах НАТО. Таку думку висловив оглядач Foreign Policy, професор міжнародних відносин Гарвардського університету Стівен Волт.
Він зазначає, що проблеми Європи із неадекватно низькими витратами на оборону мають довгу історію. І хоча після російського вторгнення в Україну в 2022 році європейські країни НАТО почали витрачати трохи більше на оборону, різкого зрушення не відбулося.
"Спроможність Європи утримувати значні сили в полі протягом більше ніж кількох тижнів залишається мізерною: вона все ще покладається на Сполучені Штати щодо деяких критично важливих можливостей", – йдеться у публікації.
Оглядач зауважує, що однією з причин такої розслабленості та безтурботності європейців є сам факт членства в НАТО. Оскільки країни НАТО покладаються на колективну безпеку, у них виникає спокуса перекласти весь тягар військових витрат на партнерів, які більше переймаються власною безпекою і в разі чого зможуть захистити і себе, і решту.
Але також є й інші фактори, що стоять на заваді згуртованому протистоянню Росії. По-перше, європейські члени НАТО досі не мають єдиного бачення того, що слід вважати головною загрозою для блоку. Для країн Балтії та Польщі очевидно, що найбільшу небезпеку становить Росія. Однак для Іспанії чи Італії Росія — у кращому випадку віддалена проблема, а нелегальна міграція — серйозніший виклик.
По-друге, для нарощування військових витрат європейців треба переконати, що загроза від РФ реальна. Однак, якщо занадто перебільшити рівень цієї загрози, то знову виникне спокуса бігти по допомогу до США, оскільки власні оборонні зусилля здаватимуться все одно марними.
По-третє, багатьох "заспокоює" фактор ядерної зброї, яка в теорії стримує РФ від широкомасштабного вторгнення в Європу. Багатьом видається, що у великій армії немає особливого сенсу, доки США, Велика Британія і Франція прикривають союзників "ядерною парасолькою".
По-четверте, темпи посилення європейських армій значно гальмує бажання кожної країни вкладатися саме у власні оборонні підприємства замість того, щоб співпрацювати та розподіляти зусилля. Це призводить до неефективного розподілу оборонних витрат та до появи великої кількості різних систем озброєнь замість розумної стандартизації.
По-п’яте, у пасивності Європи частково винні США. Десятиліттями Вашингтон намагався утримати такий стан речей, коли європейські союзники є достатньо сильними, аби бути корисними, але одночасно є досить слабкими, щоб коритися впливу США.
Проблеми з оборонним комплексом Європи
Як писав УНІАН, Європа не може дати Україні достатньо зброї. Щоб задовольнити поточний попит, розширювати виробництво доведеться кілька років. Сьогодні європейським компаніям потрібно виконати відразу кілька великих завдань: терміново забезпечити зброєю воюючу Україну, яка і так вже висмоктала з союзників наявні у них запаси озброєнь, відшкодувати і наростити власні запаси європейських армій, а також забезпечити розгортання додаткових сил швидкого реагування НАТО, які хочуть збільшити в сім разів і довести до 300 000 осіб.
Наприклад, ЄС так і не зміг виконати власне зобов’язання про передачу Україні 1 мільйону артилерійських снарядів протягом року. Станом на січень Україні передали лише 330 тисяч снарядів, хоча строк спливає вже у березні.
На цьому тлі Дональд Трамп, який має високі шанси повернутися у Білий дім, погрожує віддати на поталу росіянам ті країни Європи, які не виконають зобов’язання про витрату 2% ВВП на власну оборону.
