Угорщина в ЄС продовжує грати свою гру: нещодавно Будапешт заблокував спільну заяву країн Європейського союзу про вибори у Венесуелі. Це вчергове підкреслило недолік у зовнішній політиці ЄС, адже такі рішення повинні одностайно погодити всі 27 країн-членів. Через це, приміром, Німеччина, вже виступає за зміни механізмів ухвалення важливих рішень у блоці – лише кваліфікованою більшістю.
Але, попри те, що прем’єр Угорщини Віктор Орбан робить гучні заяви (зокрема, назвав політику ЄС та Заходу загалом хибною), він не поспішає залишити "європейську сім’ю".
Адже, по-перше, Угорщина – демократична країна. І абсолютна більшість її громадян не вбачає за необхідність виходити з Європейського Союзу, виступає проти цього.
По-друге, про такі наміри жодного разу не казав і сам Орбан. Те, що він намагається скористатися слабкостями, закладеними в механізми ухвалення рішень в ЄС, задля особистих (та інколи – національних) інтересів, в принципі, звичайна річ: не він перший, не він останній. Приміром, так само діє прем’єр Словаччини Роберт Фіцо.
Для таких політиків така позиція – вигідна. Тому, в осяжній перспективі, вони не підуть ні на вихід з ЄС, ні на зміни в правилах прийняття рішень в ЄС. Адже тоді вони втратять важелі впливу. А саме цим вони такі цікаві тому самому Кремлю: Росія знайшла слабке місце в ЄС і може блокувати співпрацю України з НАТО, постачання зброї тощо. А своїм "друзям" готова за це добре платити, ще й дає додаткові "пряники" у вигляді дешевої нафти та газу. І в ЄС знаходяться політики, готові цим скористатися.
Чи існують в ЄС якісь важелі впливу на таких політиків? Щодо Орбана ми, наприклад, бачили, як він вийшов попити каву, коли відбувалося голосування за початок перемовин з Україною щодо вступу до ЄС. Як відомо, саме канцлер Німеччини Олаф Шольц запропонував йому скористатися цією шпаринкою, щоб, так би мовити, зберегти своє обличчя.
Тобто, за бажання, певні механізми, як обходити таких "норовливих" членів Європейського союзу, існують. Однак головний механізм впливу – це економічний тиск.
Наприклад, коли взимку Угорщина блокувала надання Україні військової та фінансової допомоги на чотири роки на 50 мільярдів євро, Орбану натякнули на те, що ЄС припинить фінансувати саму Угорщину.
Річ у тім, що Угорщина не є донором бюджету ЄС. Вона отримує багатомільярдні субсидії. Тому саме через економічні чинники – обіцянки перекрити фінансові потоки, дотації в економіку, обмежити субсидії - можна тиснути на таких політиків, як Віктор Орбан. Як бачимо, саме таким чином в ЄС і діють. Так це працює.
Що ж до інших інструментів… Коли ухвалювались механізми про консенсус усіх країн-членів ЄС щодо того чи іншого рішення, в Європейському союзі було набагато менше країн. Після декількох раундів розширення країн стало набагато більше, почали виникати розбіжності. Через це, звісно, вже давно точаться розмови про потребу змінити механізм прийняття рішень через кваліфіковану більшість, або за допомогою двох третин голосів. І кожне протиріччя, яке виникає, змушує замислитися, насамперед, локомотиви Європи – Францію та Німеччину – щодо того, як змінити ситуацію, коли невеличкі країни в ЄС можуть блокувати рішення, вигідні всім. Та, враховуючи особливості європейської бюрократії, не варто думати, що такі зміни будуть скоро. Це – тривалий шлях.
Тому станом на зараз я не бачу інших варіантів впливати на "норовливих", як економічний та дипломатичний тиск.
Максим Ялі, кандидат політичних наук, академік Академії політичних наук України, професор Національного авіаційного університету
