Офіційні розклади на іранській політичній арені вже окреслені: після підтвердження смерті президента Ірану Ібрагіма Раїсі будуть оголошені нові вибори. Далі боротьба триватиме, скоріш за все, між спікером парламенту Мухамедом Багером Галібафом, мером Тегерану Алірезою Закані або опозиціонером – екс-міністром закордонних справ країни Мухамедом Джавадом Заріфі (співавтором "ядерної угоди" 2015 року з Вашингтоном). Переможе, втім, той, кого назве аятола Алі Хаменеї.
Але це дещо "прилизана" версія подальших подій, яка не дуже враховує загальний контекст балансів влади у Ірані й, більш широко, в усьому ісламському світі. А контекст цей вражає!
Адже справа у тому, що аятолі Хаменеї вже 85 років. А його найбільшому ідеологічному й політичному опоненту у регіоні – королю Саудівської Аравії – вже 88 років. І між ними відбувається така собі "гра на вибування" зі зворотнім відліком.
Буквально днями у Саудівській Аравії повідомили, що "у Служителя Двох Святинь короля Салмана ібн Абдель Азіза Аль Сауда … знайдена інфекція легень".
ЗМІ уточнюють, що мова про пневмонію (а деякі навіть натякають на коронавірус). Монарху, нагадаю, вже 88 років.
Легенева інфекція - це ще не вирок, але вже дуже "товстий" натяк на те, що наслідний принц Мухаммед ібн Салман (він же – прем’єр-міністр і зараз реальний правитель династії Саудів) скоро зможе, нарешті, офіційно здобути титул короля.
Все настільки серйозно, що Вашингтон вже направив делегацію до Аравії, щоб, в разі чого, першими засвідчити свою повагу новому королю… І це попри те, що він, взагалі-то, перебуває під санкціями Вашингтону через звинувачення у вбивстві й розчленуванні опозиційного журналіста Хашогі.
Щоправда, поки що там статус "усе складно". Оскільки ще 7 травня, коли пішли перші чутки про те, що старому королю погіршало, на кронпринца було скоєно замах. Він був невдалим, але це наочно показує, що інші претенденти на престол не дуже хочуть бачити при владі авторитарного реформатора. Тобто, ця "гра престолів", ймовірно, ще матиме "другу серію".
Потім, 14 травня повідомлялося по спробу заколоту у Туреччині. Також невдалу, але знову показову – бо Ердоган вже теж за віком не надто відстає від іранського аятоли чи саудівського короля.
Ще трохи контексту, що вражає: 15 травня скоєно замах на словацького прем’єра Фіцо. 16 травня – у Сербії заарештовано заколотників, які планували щось недобре проти президента Вучича. Плюс, спроба заколоту у Конго, спроби "майдану" проти прем’єра Вірменії, а також слід додати Грузію, де йде запекла боротьба між діючим урядом та опозицією. І ось на цьому тлі відбувається "раптове" та "абсолютно випадкове" падіння гелікоптера з президентом й головою МЗС Ірану.
Так, травень був жорсткий до багатьох національних лідерів. І цей місяць ще не закінчився…
Один замах – це ще, можливо, випадковість, але якщо заколоти охоплюють цілий ряд держав, то це вже система. І, що цікаво, усі ці зловісні процеси відбуваються виключно у країнах, де свої інтереси переслідує Кремль.
То це Путін всіх намагається прибрати? Навряд чи. Бо йому це "вилізе боком". Тоді, може, "Вашингтонський обком" спустив з "цепу" голову ЦРУ Бернса, який раніше й на холодне дув, "щоб не було ескалації", а тут, раптово, вирішив перетворити геополітику на трилер? Теж навряд.
Коли протистояння між потужними центрами сили посилюється, й атмосфера "електризується", коли вже зняті табу на будь-які інструменти досягнення цілей (що відбулося, до речі, саме завдяки Путіну, який відкрив "скриню Пандори" нападом на Україну ще 2014 року), то всі менші клани й "еліти" по всьому світу теж починають грати не за правилами. А що, якщо Кремлю можна нападати на Україну, а США - вбивати голову КСІР, то чим місцеві "князьки" гірші? Це все дуже нагадує атмосферу перед Першою світовою війною, яка розпочалася якраз після замаху на кронпринца – щоправда, не саудівського, а австрійського.
До речі, про Кремль і його інтереси (а отже, і про наші, адже вони асиметричні російським).
Якби прибрали "вестернізатора" кронпринца Мухаммеда ібн Салмана, то до влади прийшли б його родичі-консерватори, які, навпаки, повернулися б до підтримки радикалів та до хаосу у відносинах з Заходом. А головне – вони б точно не підтримали безпекову угоду зі США та Ізраїлем. Проти цієї угоди, звісно, виступає й Путін.
Заколот проти Ердогана, який є головним "транзитером" між РФ та Заходом та помічником Путіна в обході санкцій – вже не на користь Кремля.
Що ж до Фіцо, на якого також був здійснений замах, то він лише говорить те, що подобається Кремлю, але насправді вимушений зближуватися з Брюсселем та Україною.
Майже те ж саме з Вучичем, який на словах весь такий проросійський, а насправді зближується з Заходом й навіть дозволяє сербам продавати Україні зброю, що не до вподоби сербським проросійським націоналістам. Тож обидва ці політики – лише умовні "друзі" Путіна.
З Конго, Вірменією та Грузію все зрозуміло – у перших двох підтримані Кремлем сили намагаються примусово змінити владу, а у Грузії – навпаки, владу хочуть зберегти, максимально "закручуючи гайки" опозиції.
А тепер повернемось до Ірану. Загибель президента Раїсі та очільника МЗС Абдоллахіана – це вигідно нам чи Кремлю? А це як подивитися. Бо іранська система влади досить специфічна, знаходиться десь посередині між демократією й монархією, й спирається не на офіційні інститути, а на "клани", які є фінансово-промисловими групами, між якими поділено все – від військ до галузей економіки.
Так, Корпус вартових ісламської революції (КВІР), який є головним "стовпом" режиму Хаменеї, не дуже любить Кремль, бо, фактично, є конкурентом за вплив на Близькому Сході. А ось Раїсі та Абдоллахіан, навпаки, робили ставку саме на Кремль. Це не означає, що РФ та ІРІ зупинять співпрацю. Але домовлятися (в усіх сенсах) доведеться заново.
Отже, Кремль має домовленості по дронах та зброї не з Іраном, як країною в цілому, а саме з Раїсі та Абдоллахіаном. І зараз вони опинилися під загрозою.
Саме через це російський МЗС "води в рота" набрав й не знає, як на це все реагувати. Хоча навіть американці "перервали вихідні", щоб виразити співчуття іранцям першими. Навіщо це американцям? Бо вже почалася боротьба за те, який новий клан отримає те, що втратить клан Раїсі.
У свою чергу, прибічники Раїсі вже зробили ставку на спікера Галібафа – в.о. президента Мохбер, спікер Галібаф та верховний суддя Еджеї зустрілися, щоб показати стабільність та єдність світської влади. Подібну зустріч можна розглядати як початок передвиборчої кампанії.
Є ще група "помірних" кандидатів, які орієнтуються на примирення з Заходом в обмін на зняття санкцій. Саме на них робить ставку США, й для них теж вже, фактично, почалася передвиборча кампанія. Зараз Вашингтон повинен зробити пропозицію, яка максимально посилить позиції саме "помірних". Можливо, буде "Ядерна угода 2.0", або якась угода з Ізраїлем щодо Гази. Так чи інакше, смерть Раїсі відкриває для них "вікно можливостей".
А на кого ж робить ставку сам аятола Хаменеї, який теж веде свою гру? На власного сина Моджтабу, адже він давно хоче зробити свою владу спадковою. Раніше інші клани бачили наступником Хаменеї-старшого верховного суддю Раїсі, якого зробили президентом, підтасувавши вибори (за даними ЗМІ). Але він дуже раптово загинув… Це, звісно, не Саудівська Аравія, але місцева "гра престолів" у цьому регіоні не менш завзята.
Є ще місцеві клани: як провладні, так і опозиційні. Особливо радикальні опозиціонери серед белуджів, які роками чинять іранцям збройний спротив.
…Таким чином, катастрофа одного вертольоту піднімає цілу купу питань та порівнянь. І не лише по Ірану, а й по всьому світу. А точніше – по всій сфері впливу Кремля, де відбуваються якісь поки що не до кінця зрозумілі (бо різнонаправлені), але дуже значні зміни.
Близький Схід, а також Східна Європа, Кавказ, Африка – всі опинилися у одній "зоні турбулентності".
А Іран, на тлі внутрішніх та зовнішніх викликів, може стати каталізатором цих подій. Бо, фактично, від того, хто стане наступником Раїсі, залежатиме, чи бути "великій війні" на Близькому Сході. А також, чи зміниться підтримка Кремля з боку іранців. Бо є три групи, які зараз будуть боротися за світську владу у Тегерані, й кожна має власну думку щодо співпраці з Кремлем та Заходом, що опосередковано впливає й на Україну.
Андрій Попов
