Диктатори прагнуть любові. Саме на любові до деспота, на його обожнюванні побудовані найбільш тоталітарні режими. Але незмінна любов упосліджених і обділених не лише в демократичних цінностях, але й соціально (диктаторські режими ніколи не можуть дарувати загального добробуту) громадян можлива лише в повній ізоляції. Так могло тривати десятиліттями в уже покійному Союзі чи в нинішній, відділеній від усього світу КНДР. У відкритому світі завжди з’являються люди, спроможні віднайти інформацію, критично оцінити її, зробити висновки та, найстрашніше - поширити їх серед оточуючих. І кожен диктатор прагне ізолювати від суспільства, знищити, залякати саме таких подразників спокою й благодушної любові вірнопідданого народу до свого монарха.

У сьогоднішній РФ Путіну вдалося заточити під себе не лише лояльні верстви населення й чиновництва, але й опозицію переформатувати «за своїм образом і подобою»

Володимир Путін досі залишається одним з останніх на планеті реліктів саме таких диктаторів минулих століть, для яких більше значення має навіть не результат авторитарного правління, а сам процес обожнювання народом правителя. І йому дістався «правильний» народ. Росіянам століттями прищеплювали почуття цареславія, преклоніння перед владою. Треба було лише відновити деякі історичні наративи та трансформувати їх на свою аж надто дрібну для величної ролі самодержця особу. Що він успішно й зробив. Але коли, чи через недостатню герметичність суспільства, чи внаслідок соціальних проблем, суспільство починає менше любити правителя, диктатор завжди шукає причину не в собі, а в збудниках спокою. У тих, хто відважився крикнути захопленому натовпу: «А король же голий!»

У сьогоднішній РФ Путіну вдалося заточити під себе не лише лояльні верстви населення й чиновництва, але й опозицію переформатувати «за своїм образом і подобою». Та демократична опозиція часів протестів на Болотній площі почала маргіналізуватися й зникати під жорстким пресингом ФСБ після показового убивства (точніше буде сказати – страти) Бориса Нємцова. Нинішня, особливо в особі найяскравішого та найвпливовішого опозиційного лідера Олексія Навального, уже сама отруєна імперськими поглядами й принципами. Так само наївно шукати в нинішній Білорусі ту стару національно-демократичну опозицію Позняка і Шушкевича з її національною та антикремлівською настроєністю. Її Лукашенко в себе вдома знищив ще десятиліття назад.

Так і Путін з убивством Нємцова ліквідував сам фактор демократичної, реально європейської опозиції у своїй країні. І раптом опинився перед загрозою значно більшою.

Локалізувати прямого противника, свою протилежність, для Путіна було не складно. А от з аналогією виявилося все набагато проблемніше

Підтримувати демократів проти диктатора могли ще в Москві чи Пітері, а для глибинки вони були далекі й незрозумілі. А от агресивні лідери, без натяку на демократичні стоп-крани – це вже навіть не протиставлення чи альтернатива, це  аналоги режиму, але молодші, вміліші, симпатичні народу. Такі лідери нової імперської опозиції й стали збурювачами спокою та раптом почали здобувати масову підтримку населення. Згадайте, як на мітинги Навального виходили там, де демократам робити було нічого. А протести в Хабаровську під закваскою ЛДПР?

Локалізувати прямого противника, свою протилежність, для Путіна було не складно. А от з аналогією виявилося все набагато проблемніше. Їх же також можуть полюбити, як і його. Вони ж грають у партію: цей цар поганий, а в нас є пропозиція кращого царя! Такі двірцеві перевороти в російській історії, зазвичай, завершувалися успішно, хоча небагато змінювали в рутині імперської історії.

Протидія таким, як Навальний, можлива різна. Але без гарантії ефективності. Проте, диктатори не надто переймаються арсеналом засобів. Де не допомагає спроможна задушити все живе народна любов до господаря, там має прийти страх еліт. Дуже чіткий і персоніфікований.

Здавалося б, в арсеналі спецслужб є вдосталь засобів убивства неугодних: від підлаштованих аварій до імітації вбивства внаслідок чийогось п’яного дебошу. Останнього у якомусь Омську досягнути дуже легко. І всі б могли повірити, бо це звичні реалії російського захолустя. Але цілий ряд убивств політичних опонентів коять аж надто відкрито й відверто. З такими ознаками, які мали б для всіх стати маркером: «Навіть не думайте, це не випадкова загибель! Він став нам на дорозі і його за це стратили». І плювати на міжнародні скандали й наслідки. Чим гірше за кордоном, тим тісніше благонадійний народ згуртовується довкола правителя, «проти якого весь світ».

Нємцова давно хотіли позбутися, але вбивали його не десь у провінції чи віддалених районах столиці, а біля стін Кремля. Політковську розстрілювали (саме розстрілювали, а не просто вбивали), щоб ні в кого сумнівів не виникло, що б там не розказувало потім офіційне слідство. Потім знищення перебіжчика (зрадника в російському ключі) Скрипаля в Солсбері. Це взагалі було ніби автограф залишити: «Від Путіна з любов’ю». Адже «Новачок» був лише в лабораторіях Росії. І на Заході про це знали. Ба більше, в Росії знали, що на Заході про це знають. Єдине, не допрацювали з формальними виправданнями, насмітили реальними доказами так, що вигрібати довелося реально. Але не довго.

Навального могли б вбити яким завгодно способом, могли реально посадити не на місяці, а на роки, могли, зрештою, користуючись відмовками про карантин, не віддати німцям, не впустити санітарний літак. Протримали б у клініці Омська, а заїжджі професори з Москви із його знерухомленим тілом у стані глибокої коми запросто провели б кілька експериментів, після яких він би прийшов до свідомості, але не до пам’яті – у стані безвольної істоти. І весь світ би все розумів, але нічого довести ніхто не зміг би. Так зійшов би з рук ще один злочин.

Але тут знову мав стояти автограф: «Від Путіна з любов’ю». Щоб усім все було зрозуміло.

Отруєнням Навального Путін ніби й створив для себе колосальні проблеми в західному світі, але для нього головне – це жорсткий виховний процес у себе вдома

Чим демонстративніша й відвертіша страта, тим кращий «педагогічний ефект». Адже це «послання» не до якихось незрозумілих владі революціонерів-демократів, які готові були за ідеї йти у Сибір на каторгу. Це «послання» своїм, або тим, кого можна назвати аналогією, а не альтернативою, яким є, що втрачати.

Отруєнням Навального Путін ніби й створив для себе колосальні проблеми в західному світі, але для нього головне – це жорсткий виховний процес у себе вдома. Припускаю, що й віддали Навального в німецьку клініку з явними слідами отруйної речовини із групи «новачок» (знову ж, ніби автограф поставили) для посилення внутрішнього й появи аналогічного зовнішнього ефекту.

Путіну зійшли з рук війни в Грузії й Україні. Ну, майже зійшли з рук. Зовсім безкарно обходяться авантюри в Сирії, ЦАР, Лівії. Захід пообурювався й забув отруєння полонієм Литвиненка в Лондоні, «новачком»  Скрипаля в Солсбері… Ще трохи шумлять за недавнє вбивство в Берліні, але й те проковтнуть, думає Путін…

Путін змирився з образом диктатора й вигнанця на зовнішньому ринку. І йому в цій ролі виявилося комфортно

Росія вже остаточно перетворилася на міжнародного терориста й шантажиста. Сьогодні вона водночас і залякує цивілізований світ: «Ми можемо собі дозволити все. І що ви з нами зробите? Готуйтеся, що незабаром і з іншого приводу доведеться промовчати». А ще викликає страх отаким своїм демонструванням самовпевненості й віри в безкарність. Згадаймо, як на численні злочини Росії в Україні реагували багато наших західних партнерів: «Так, це воєнний злочин, так, порушення міжнародного права, але навіщо нам злити російського ведмедя?»

Путін змирився з образом диктатора й вигнанця на зовнішньому ринку. І йому в цій ролі виявилося комфортно. І, на жаль, це нова сходинка в протилежний бік від цивілізації й новий рівень загроз.

Спершу країна відмовляється виконувати норми міжнародного права, потім переступає базові, визначені ще Заповідями, принципи життя і смерті… І нам із цим набором територій, переплавлених народів, еліт і лідерів, яких єднає лише повне відторгнення цивілізаційних норм, жити на одному клапті суші. А ми себе часто поводимо з ними так, ніби за кордоном у нас ще якась одна Німеччина чи Франція… Тож сигнал отруєння Навального мали б прочитати не лише ті, до кого він спрямований.

Тарас Чорновіл, політичний аналітик

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram