Конституційний суд і гра в дурника

Заведена в глухий кут Верховна Рада виставляє себе на посміховисько, граючи роль дурника, котрий не може зрозуміти, що воно таке «наступна чергова сесія» парламенту.

Все це робиться в контексті того, що до кінця січня, тобто, поточної третьої сесії, треба ухвалити зміни до Конституції в частині децентралізації. Бо на попередній – другій сесії – відбулося попереднє ухвалення у 226 голосів. А тепер потрібні 300, яких наразі немає.

У цьому питанні депутати шаманили довго: розказували, що дуже працювати хочуть, і продовжили сесію, яка мала закінчитися у грудні 2015, до кінця січня 2016… Але 300 голосів – катма.

От тепер і Конституційному суду України парламентарі запропонували зіграти в нерозумного, котрий пояснюватиме, що «наступний» - це не той, що йде за нинішнім. І, як показує історичний досвід, КСУ, скоріш за все, пояснить. Бо ж колись КС зумів пояснити, що другий термін президентства Леоніда Кучми можна назвати першим. То чому б зараз не сказати, що третя сесія Верховної Ради, яка закінчується в січні 2016 року, не є черговою відносно другої, що завершилася 31 серпня 2015 року?

Ця ситуація, у тому числі, демонструє, чому не змінюється склад Конституційного суду. Адже будь-якій владі в Україні завжди потрібні «підвішені». Тобто – ті, за ким є гріхи минулого. Бо ж з ними легше домовлятися, і вони вже знають, як пишуться висновки та тлумачення комусь на догоду…

Слід зазначити, що ніхто у конституційному поданні не зауважує, що у парламенті немає голосів за зміни до Основного закону. І тому голосування може бути провалено. Втім, не виключено, що вся ця гра з Конституційним судом є відволіканням уваги з тим, щоб «під шум» все-таки натиснути на деяких депутатів.

На сьогодні найбільш непохитною з цього питання є фракція «Самопоміч», що через конституційний процес вже втратила 5 депутатів (вони, всупереч рішенню фракції, проголосували за попереднє схвалення децентралізації). Народний депутат із «Самопомочі» Павло Костенко чесно визнав, що тиск на фракції «йде постійний»: «Приїжджають представники з Німеччини, представники з США і нас переконують, що ми повинні піти по тим Мінським домовленостям».

Разом з тим, проблема голосування за зміни до Конституції не в децентралізації, а в окремій нормі щодо непідконтрольних Україні районів Донбасу. Йдеться про особливий статус, завуальовано вписаний до Основного закону. Один з депутатів-підписантів подання до Конституційного суду чесно визнав, що всі ці танці довкола, так би мовити, філологічної, чи то юридичної казуїстики пов’язані з Донбасом.

«Ухвалювати на наступному сесійному тижні зміни до Конституції з особливим статусом Донбасу в ситуації, коли російські війська перебувають на території України, кордон не переданий під контроль української влади – це однозначно легалізувати цих терористів… І я впевнений, що парламент на це піти не може і президент такого завдання перед парламентом би не ставив», - зазначив співрозмовник, натякаючи, що прийняття таких змін нав’язане Україні ззовні.

Дійсно, Європа тисне на Україну щодо прийняття нової редакції Конституції, бо Україна разом з напівзруйнованим Донбасом їй вже набридла. А Росія з радістю «віддасть» нам розкрадені нею території зі своїми маріонетками «при владі». В результаті Україна отримає таку халепу, з якою ні про яку Європу не йтиметься.

Втім, депутатам, які попередньо схвалили такі зміни, треба було раніше розуміти, що ця проблема сама собою не розсмокчеться. Тепер голосів немає, а зобов’язання – є.

Що ж до процедурних моментів, то, якщо на цій сесії законопроект щодо змін до Конституції не буде проголосований, то, відповідно до статті 158 Основного закону, він відхиляється. І аналогічний законопроект може бути поданий до Верховної Ради не раніше, ніж через рік. Такий варіант розвитку подій буде серйозним програшем України на міжнародному дипломатичному полі, бо Росія кричатиме, що Україна зірвала цю частину Мінських домовленостей.

Таким чином, Україна в черговий раз опинилася на шпагаті – через відсутність чіткої стратегії щодо Донбасу. Адже і раніше було зрозуміло, що Росія не для того розпочинала катавасію в Україні, щоб потім звідси спокійно піти. Тепер нам пропонують прикинутися трохи не в собі і відтягнути процес прийняття змін до Конституції за допомогою замовного рішення Конституційного суду. І знову йдеться про політичну доцільність, бо Україна, мовляв, у небезпеці.

Але ж за будь-якої влади саме політичною доцільністю часто пояснювали відверто незаконні дії. Чому ж це українцям знову пропонують «проковтнути» за президентства Порошенка, який обіцяв «жити по-новому», коли те ж саме засуджували за президентства Януковича?

Те, на що влада штовхає Конституційний суд – не що інше, як створення прецеденту, щоб в майбутньому ухвалювати рішення, які не піддаються здоровому глузду. Бо про юридичну сторону тут взагалі не йдеться.

Надія Пришляк