На останній сесії місцевої Ради, депутатом якої я є, нам вкотре запропонували проголосувати за важливе земельне питання з голосу. Півгектара землі у зв`язку із зайнятістю профільної комісії і секретаріату ради, які, бачте, не встигли підготувати документи, мали перейти у розпорядження фірми, зареєстрованої за три тижні до проведення сесії. Конкурс для окозамилювання, звісно, був, ось тільки брало в ньому участь ТОВ, що вочевидь перебувало у родинних стосунках з переможцем.
Коли мені стало сумно, я пригадав Ю.В. Не полінувався, знайшов в Інтернеті стенограму виступу прем`єрки на інвестиційній нараді наприкінці січня (звіт надруковано в "Урядовому кур"єрі" за 26 січня 2008 року). Дослівно: "нині Прем"єр пропонує підприємцям телефонувати на багатоканальну телефонну лінію чи повідомляти через Інтернет про факти вимагання хабарів в тій чи іншій інстанції. Анонімність гарантується. "Можна навіть не називати прізвища того, хто вимагав хабар. Нас не цікавлять персональні розбірки, а цікавить, де є система, яка вимагає від підприємців давати хабарі", - каже Тимошенко".
Тож із запізненням в три квартали подумалося: а чому б через Інтернет не розповісти прем`єрці про систему місцевого самоврядування, яка вимагає від підприємців давати хабарі? Щоправда, пікантність моїх спостережень полягає в тому, що 40 відсотків голосів у нашій Раді контролює БЮТ, 40 відсотків - виконкому, і одного із трьох заступників міського голови. Тож стає зрозумілим, що без БЮТу всі ці оборудки були би неможливими. У наших бютівців хоч вистачає розуму не приходити на сесії в білих шатах, бо виглядало би кумедно, як вони голосують за земельні питання в сліпучо-білосніжних футболках, що мали би символізувати політичну цноту.
Винагорода за те чи інше голосування безпосередньо в залі (якщо така має місце) - це лише верхівка айсбергу. Найцікавіше - в темних водах передсесійної підготовки.
Скажімо, дозвіл на викуп землі, на якому історично розташоване підприємство. Саме власність, а не просто право оренди земельної ділянки дає господарям підприємства чимало переваг - скажімо, це відчутно збільшує ціну об`єкту у разі продажу активів. За процедурою, претендент на викуп здійснює експертну оцінку землі, нижче якої продавати землю заборонено законом. Рада може запропонувати свою ціну, зазвичай, значно вищу. Скажімо, земельну ділянку підприємства ZZZ оцінено в мільйон гривень, а Рада погоджується продати тільки за три. Цілком можна спрогнозувати такий результат - сторони зійдуться на ціні в два мільйони; Рада проголосує за ціну продажу в 1,5 мільйона, похвалить себе за наполегливу працю в наповненні бюджету; доля ж ще п`ятиста тисяч буде огорнена серпанком таємничості.
На незговірливих підприємців чекає довге поневіряння коридорами влади - як правило, їх питання місяцями, якщо не роками, не потрапляють до порядку денного, навіть якщо ціна питання - встановлення кіоску для ремонту взуття. Не потрапляють, навіть якщо у них є на руках позитивне рішення Верховного Суду.
Якщо підприємець радіє з того, що важливе для нього рішення таки проголосоване, то він (вона) живе в процесі ілюзій. Він ще не здогадується, що найвирішальніший момент - це отримати на руки рішення з підписом та "мокрою" печаткою. Це специфічна і витратна (не тільки в часі) процедура.
У обласних рад є своя золота жила - розширення земель запасу населених пунктів. Це найулюбленіше і найхлібніше питання порядку денного. Введення земель до категорії запасу означає можливість житлового на них будівництва чи промислового використання, а, отже, збільшення їх інвестиційної привабливості, а такі питання за просто так не вирішуються.
Бюджет (чи то місцевий, чи державний) - це вулиця з такими темними підворіттями, в які не сунеться жоден працівник КРУ чи аудитор Рахункової палати. Вулиці - це вогні офіційної статистики. В підворіттях мозковиті хлопці всіх політичних кольорів давно вже освоїли науку о(при)своєння коштів. Наприклад, у бюджет розвитку заводиться 500 тисяч на ремонт вулиці Карнавальної. Проводяться "тіпа" тендери, виділяються кошти на закупівлю тротуарної плитки, стелиться асфальт, стирають піт з чола трударі, і лише жменя осіб у місті зна`є, що відбувається насправді. А насправді вулицю за свій кошт ремонтує фірма YYY в рахунок тих чи інших преференцій від міської влади (як правило, у вигляді землі). А бюджетні кошти, що пішли на рахунок "переможця тендеру", повернуться за винятком комісійних тим, хто ухвалював рішення про "перемогу". Ще краще таким чином закопувати глибоко в землю труби тепломереж - там вже точно ніхто не докопається, ні в прямому, ні в переносному сенсі.
Можна гарно заробляти і на святому, скажімо, на пам`ятнику Кобзареві. Мер, надто якщо він палкий "прихильник" монументального мистецтва, повідомляє Раді пафосну новину: давайте погодимося продати цю землю фірмі NNN за експертною оцінкою, а різницю між цією оцінкою і нашою ціною - скажімо, два мільйони гривень - нехай вони спрямують на реконструккцію пам`ятника Шевченку. Всі полум`яніють від радощів, особливо представники правих сил, а майстри бюджетних підворіть теж мліють, але від іншого. Красна ціна реконструкції буде тисяч з 300, і всі залишаться задоволеними - і фірма, і мер з виконкомом, і утаємничені депутати не від правих сил.
Заробляти можна на всьому - на дозволах на переведення житлових приміщень в нежитлові, на наданні дозволу на перепланування приміщень постфактум, на оренді комунального майна, на видачі ліцензій маршрутникам, на закупівлі медикаментів. При цьому необхідно час від часу давати квартири суддям, аж поки весь суддівський корпус і їх нащадки не оселяться у вас у місті; критично важливо передбачити виділення земельної ділянки прокуратурі і закупити пару-трійку УАЗів-Патріот для міліції. Нині ж, коли верхи увійшли в клінч, на місцях остаточно зрозуміли, що у них повний карт-бланш - верхам не до них.
Підзаголовок статті, з якої процитовано прем`єра, має назву "Як зупинити серце корупції". Поспішаю повідомити прем`єру, що серце корупції б`ється ритмічно і безперебійно, особливо відтоді, коли вибори до місцевих рад почали проводитися за партійними списками.
Станіслав Голубенко, депутат місцевої Ради
