«Ми один народ», – заявили після перегляду розлогої кінолокшини під назвою «Тарас Бульба» Зюганов і Жириновський – похмурий сталініст із орловського села та внук крижопільского рабина, що фашиствує, блазнюючи на підхваті у Кремля...

Після ювілею

Відео дня

Своїм завданням Гоголь вважав, як відомо, осоромлення Чорта, а той, як теж відомо, перебуває у всякій двоногій тварі, тому не можна обійти жодну, інакше завдання залишиться недовиконаним.

Понад усе дістається великоросійській чортовині – а якій же ще! Микола I, хоч як туго сприймав літературу, а й той, подивившись «Ревізора», сказав, що дісталося всім, а йому, живому втіленню Держави російської, – більше за всіх...

...Чим і пояснюється те, що 200-річний ювілей творця «Мертвих душ» у Росії зім’яли й опошлили. «Гоголь виглядає жахливо актуально, – визнала одна з небагатьох при здоровому глузді газет Росії. – І читати його соромно – бо, виходить, часи змінилися не дуже сильно. Ось ювілей і відійшов у тінь». І справді, на світлі важко було б затемнити такі факти, як, наприклад, той, що зі всіх гоголівських героїв, чиї імена стали великими узагальненнями, лише один не злодій, не держиморда, не шельма, та й той – Акакій Акакійович.

Страхов порівнював його з Гомером, Бродський казав про його «сатиричний епічний розмах», але було дещо, куди Гоголь все-таки не дотягнувся. Це – церковна частина. І хай буде нам дозволено здогадатися, що він сам з того вельми засмучувався, перечитуючи і «Ревізора», і «Мертві душі», і «Вечори...» Там не знайшлося місця жодному священнослужителеві – такому, що був би зросту Собакевича, Ноздрьова, Хлестакова. Шукати рогатого під благодаттю годі було й пробувати: цензура-с...

Якщо кого трохи й жаліє цей Бич Божий, якщо кому й усміхнеться привітно, а то й захоплено, так це українець. Уже ж як шукали кремлівські пропагандисти, кого б висунути в головні гоголівські герої, аби не перетворилися ювілейні торжества в мимовільне оганьблення «всего русского», проте не знайшли нікого, окрім Тараса Бульби, а він, хай називає сам себе руським, – та який він росіянин?!

Узагалі-то, пані й панове, видивлятися, кому більше дісталося від Гоголя – росіянам, українцям, полякам чи, може, жидам – припустимо хіба що цареві Миколі та Левку Лук’яненку. Зрозуміло ж, що до нас, своїх недолугих і лукавих одноплемінників, він трохи добріший, ніж до решти, просто тому, що тут пройшло його дитинство. Перші світлі враження життя... Якби він хоч на мить занепокоївся тим, аби піднести на небо чи вергти в пекло те чи інше плем’я, ту чи іншу віру, суспільний лад, стать, стан чи заняття, якби він хоч раз помислив, як допомогти владі у справі патріотичного виховання підростаючого покоління, – його забули б ще до того, як дізналися про нього.

Перед чим він схилявся з релігійним запалом останніх років життя, так це перед російським словом. Тільки за нього він був іноді готовий пробачити російській людині її «свиняче рило», тільки за нього!

...І не була б Україна батьківщиною Гоголя, якби 1 квітня 2009 року дружина її президента не повідомила йому, опустивши очі, перед сніданком, що має від нього во чреві, а той не повідав би всьому світові, що це був розіграш. І де повідав – у Миргороді! Хто це називає її американкою, і притому шпигункою? Солоха, як і є Солоха, дай їй Бог здоров’я і достеменної плодючості!

«Ми один народ», – заявили після перегляду розлогої кінолокшини під назвою «Тарас Бульба» Зюганов і Жириновський. З деякого часу ці дві говорящі голови слугують соборним голосом Росії. Похмурий сталініст із орловського села Мимріне і внук крижопільського рабина, що фашиствує, блазнюючи на підхваті у Кремля, – вони, поза всяким сумнівом, так, один народ.

Що ж до народів російського і українського, то... Чи можна уявити собі згаданий першоквітневий ранок у Ново-Огарьові?!

Анатолій Стріляний, Комментарии