Серце світу
Вважається, що геополітика вивчає вплив географічного положення тієї чи іншої держави на її поводження у світі.
Насправді вона не вивчає цю матерію, а розмірковує про неї. Клуб «пікейних жилетів». Причому улюблена тема, особливо в Росії – територіальні втрати й надбання. Виходять з того, що чим більше простору нахапала країна, тим вона крутіша, а тому основне прагнення будь-якої з них – не випустити ні п’яді, упущене ж повернути хоч так хоч сяк, бажано – з лишком. Обожнюють обсмоктувати, кому що прирізати, у кого що відрізати, подумки рухають цілими народами, здійснюють великі переселення. Розв’язують (теж подумки) війни, холодні й гарячі, маленькі, але, звичайно, переможні, тощо. Люблять переносити столиці. Уже покійний московський геополітик Цимбурський наполягав на негайному перенесенні столиці Росії кудись до Сибіру...
Примітним, хоч і зовсім комічним, була поява (уже 1993 року!) в Державній думі РФ Комітету з геополітики. Примітним – бо відтоді почали офіційно сумувати з приводу розпаду СРСР, а комічним – бо геополітики ні як науки, ні як державного заняття в природі не існує. Її можна поставити в той ряд, де перебувають психоаналіз, уфологія і таке ін., що не завадило їй, надуваючи щоки, вигадати кілька дзвінких термінів – таких, наприклад, як таласократія – влада моря, і телурократія – влада суші. У балачках про ці стихії дійшли до красивої, але зовсім вже зухвалої поезії. Суша, мовляв, як стихія тверда, додає сухопутним народам твердості – твердості традицій, установок, засад. Вода як стихія текуча, додає морським народам, тим же англійцям, рухливості, заповзятливості, розкутості, звідси, мовляв, їхні перемоги в змаганні з іншими.
Біля витоків Комітету з геополітики стояв блазень Жириновський – перший геополітик післярадянської Росії. У німецькомовному світі його тоді називали Владимиром-Адольфом, що не випадково: великим геополітиком був Гітлер, одержимий життєвим простором – ключовою категорією цієї науки.
Ця штука на повному серйозі викладається в російських вузах. По суті – курс виховання юнацтва в імперсько-реваншистському дусі. Настає розчулена тиша, коли доходять до класифікації Макіндера, за якою Росія – серце світу, перша в «хартленді», куди входять Центральна і Східна Європа, Тибет і Монголія. Хто править «хартлендом», той, мовляв, панує над світом.
На лекціях і семінарах, у курсових і дипломних смакуючи розглядають мінуси та плюси розпаду радянської імперії. Мінусів для Росії налічують дюжину. Серед головних: утрата населення (50%) і території (25%), вигідних портів на Чорному та Балтійському морях, поява спірних територій (Крим), те, що «Росія стала північнішою країною», позбулася статусу наддержави, а також «ідеї, що ми будуємо новий світ». Плюсів налічують півдюжини. Серед головних, зрозуміло, те, що за Росією залишилася «найбільша територія у світі» (культ простору...) і «зменшилася етнічна різнорідність».
Зрозуміли, українці, білоруси, грузини та ін.? Ви були частиною не СРСР, а наддержави Росії. Так і наука каже. Найпершу ж причину того, що сталося, вона вбачає в «зраді еліти».
Рід наркотика. Поки що ні в чому так промовисто не проявилося убозтво російської напівказенної політичної думки... У цьому наркосні випустили найважливіше, що відбулося у світі зусиллями тверезих умів: головним надбанням націй, основою їхньої потужності сталі знання, інтелект, здатний ними опанувати й примножити їх. Не простір, не підземні схованки, не ядерна бомба...
Анатолій Стріляний, Коментарі
