Читаючи здоровий аналіз екс-прем`єра, переконуєшся, що таки так, є «Інша Росія» – яка говорить правду і з якою можна і хочеться дружити... Мені тут перепала книга Михайла Касьянова “Без Путіна”. Та сама книга, ради зриву презентації якої віце-спікер Російської Держдуми Олександр Бабаков кинувся кабанчиком до рубильника «Премьер-Паласа», власником якого він є, і вимкнув світло в цьому найдорожчому готелі Києва. (Раніше, нагадаю, «Прем`єр-Палас» належав вбитому російському бізнесменові Курочкіну).
Для тих, хто не в курсі нагадаю, що книга опального екс-прем`єр-міністра Касьянова мала презентуватися саме там. Мені боляче уявляти, що стало з холодильниками п`ятизіркового готелю, на що перетворилося тісто для круассанів і м`ясо.
Спочатку історія викликала у мене обурення: як це так? У нашому Києві при нашому дбайливому відношенні до російської опозиції, хтось зриває презентацію публіцистичного твору опозиційного політика! Але, прочитавши книгу, я зрозуміла Олександра Бабакова. Ми ту книгу все одно прочитаємо, а пан Бабаков міг би і з місцем своїм розпрощатися, і з путинською милістю. Отже пробачимо Олександру Бабакову штучки з рубильником – це у них така модна російська забава, просто у кожного високого представника влади є свій рубильник, у кого – газовий, у кого – електричний в своєму готелі, але в чужій ним країні Україні. Пробачимо думського діяча, адже це у нього реакція самозахисту. Хоча, з іншого боку, можу представити його збитки і незадоволення клієнтів через відсутність світла.
Ми тут демократи і «гнилі» ліберали, навіть готель відбирати не будемо. Щоправда, при відкритті чергового п`ятизіркового готелю України з російськими інвестиціями над входом слід писати про всяк випадок: інвестор з РФ.
Отже, книга «Без Путіна» – це діалоги відомого російського тележурналіста Євгенія Кисельова з колишнім екс-прем`єром, лідером партії «Інша Росія» Михайлом Касьяновим. Це не витончена словесність, це період новітньої історії Росії, написана не офіційною історичною наукою Росії, а викладена в бесідах. А для сучасного читача з його божевільним темпоритмом немає нічого кращого, ніж виклад історії в діалогах.
Генерали РФ готуються до минулої війни, а гроші отримують за майбутню
Нашвидку проглянувши перший розділ книги, де йдеться про дитинство і отроцтво російського екс-прем`єра (Михайло Михайлович – пробачте, це українському читачеві не дуже цікаво), я фактично почала читати розділ, де йдеться про військову реформу.
Цікаво, що «серйозні теми» якось нанизуються на деталі особистої біографії і картини сучасного російського і (окремо) московського життя. Касьянов сам служив в армії, учебку закінчив з відмінністю, стикався з дідівщиною, але «мінімально». Як він сам зізнався, були моменти, коли він «жорстко взаємодіяв» із старшими військовослужбовцями. Я думаю, що цей досвід, а також досвід голови уряду, при якому існувала спеціальна рада з військової реформи, куди входили міністри, представники Держдуми і перед якими виступали генерали Генштабу, дає право Касьянову на оцінки. (До речі, саме за його прем’єрства термін служби в армії був скорочений до року).
А оцінки його наступні: «Проблема дідівщини (у російській армії. – Авт.) стала катастрофічною. Через беззаконня в армії гинуть і стають каліками тисячі військовослужбовців. У армії панує рабовласницький лад. Всьому виною звичка армійських начальників на свій розсуд розпоряджатися десятками тисяч солдатів строкової служби. Вони вважають, що без загального військового обов`язку мир звалиться. Політичне керівництво країни так і не сформулювало для армії нових завдань. Наших генералів продовжують виховувати у дусі «холодної війни», їх менталітет такий, як і раніше. Генерали готуються до минулої війни, а гроші отримують за майбутню.
Ми не зуміли сформувати військову доктрину, ми розходимося із Заходом все більше, прірва недовіри між нами зростає і вже наближається до масштабів «холодної війни. Реформа армії повинна проходити з реформою зовнішньої політики. Військова доктрина не може існувати у відриві від зовнішньополітичних пріоритетів».
Від Єльцина до Путіна
Людям, які цікавляться кадровою політикою, біографіями сучасних лідерів, в принципі буде цікаво дізнатися історію просування Касьянова, ознайомитися з системою «соціальних ліфтів», що існували в радянській і постперебудовній Росії (ця система в Україні була такою ж).
Коли я читала його біографію, мимоволі знаходила схожість його життєвої історії з біографіями перших українських прем`єрів Вітольда Фокіна і Віталія Масола. А ось історія про те, як Касьянову вдалося реструктуризувати сто мільярдів доларів боргу Радянського Союзу, які узяла на себе Росія, як і пізніший досвід врегулювання зовнішніх боргів Росії, здалася дуже цікавою. Особливо цікаво було дізнатися, як Жак Ширак і Гельмут Коль дали у борг гроші в 1996 році – в рік виборів Єльцина. Ці європейські лідери так боялися повернення до влади комуністів, що всупереч всім фінансовим резонам дали гроші Єльцину (у бюджеті тоді були колосальні заборгованості по зарплатах), а Михайло Касьянов в співтоваристві ще одного юриста практично протягом півтора місяця обговорили фінансові параметри, і гроші поступили на рахунки.
В принципі, цікаво читати і те, як працювала фінансова і грошова влада до дефолту і після нього, як визрівала російська криза, що зробило її неминучою. То, як мінялися російські уряди, як реалізувалася (цитую) «безсоромно зухвала і наскрізь фальшива операція «Наступник». І особливу цікавість викликали спогади про те, як Михайло Михайлович бачив реформування газової галузі і як в ультимативній формі Путін заборонив йому будь-що робити в цьому напрямку.
Взагалі-то все, що стосується російсько-українських газових відносин, газових воєн, побудови «Північного» і «Південного» потоків і інтерпретації екс-прем`єром всієї цієї проблеми, – кардинально відрізняється від звичайних російських коментарів, що зводяться до заклику у бік України: «Віддай трубу, вона тобі не по кишені». Читаючи здоровий аналіз екс-прем`єра перспектив розробки Штокмана і будівництва «Північного потоку», навіть з якимсь теплом переконуєшся, що таки так, є «Інша Росія» – яка говорить правду і з якою можна і хочеться дружити.
Вважав, що у керівництва вистачить здорового глузду не підривати віру людей в інститут виборів
Відносини Касьянова з Єльциним – це окрема історія. «Коли в 2005 році я пішов в опозицію, Борис Миколайович сказав, що поступаю правильно, і дав багато порад, – пише Касьянов. – Він зізнався, що зараз не може мене підтримати, але обіцяв, через рік, коли йому виповниться 75 років, це зробить. Адже він розумів, що все покладене ним на вівтар побудови демократичного суспільства, руйнується тією людиною, чий прихід у владу він сам забезпечив». Сам Єльцин, розуміючи, що лідера коаліції «Інша Росія» прослуховують, спілкуючись з Касьяновим останніми роками, радив йому часто міняти мобільні телефони, просто викидати старі.
Не знаю, як для вас, а для мене, чомусь було важливо дізнатися, що Єльцин пошкодував, що привів до влади нинішнє керівництво. Крім того, Касьянов відкриває всі ці подробиці крок за кроком: як Путін ізолював Єльцина від спілкування, як регламентував все – до того, де святкувати ювілей. «Він зрозумів, що живе, як полонений», – зауважує екс-прем`єр.
От така книга. У одному з останніх бліц-інтерв`ю, включеного в неї, Михайло Касьянов говорить, що у разі його перемоги на виборах Президента він зробив би першу поїздку до Києва. І ще сказав, що більше за все йому не вистачає програми «Кукли» (гумористична програма, що висміювала керівництво країни, була закрита російськими властями. – Авт.) і що він хоч частково, але провів би люстрацію кадрів після Путіна.
Передбачаючи істерику «полюцерів» з приводу того, що колишній «обгидив Росію», хочу сказати (їм напевно нема де цю книгу купити): про все, що пише Касьянов, пише з болем і любов`ю. Це відчувається. Даючи якусь резку оцінку, він скрушно говорить: «Я вважав, що у керівництва вистачить здорового глузду не підривати віру людей в інститут виборів».
Ця книга про те, що є інша Росія, і вона могла б бути іншою, і все у нас могло бути по-іншому.
Маша Міщенко
