Віце-прем’єр Борис Колесніков щиро вважає, що всі мають платити однакові податки – як великий бізнес, що спирається на підтримку й ресурсні можливості держави, так і малий підприємець, який може розраховувати лише на власні сили.
Пан Колесніков – персона вельми цікава у нинішній донецькій команді. Він – один з найбагатших людей країни. Його успіх пов’язують з очевидними менеджерськими талантами. Недарма підготовку до Євро-2012 доручили саме панові Колеснікову.
Протягом багатьох років він залишався людиною абсолютно непублічною. Проте нині – він один з головних урядових спікерів. Читаючи його інтерв’ю, бачимо, що він любить заглиблюватися в проблеми, якими починає опікуватись.
Водночас Колесніков став заручником власного менеджерського досвіду керування великими підприємствами. Розуміючи, як виконати конкретне завдання, що називається «під ключ», він, схоже, слабко орієнтується в питаннях стратегії розвитку країни. Його менеджерські навички здобувалися на великих підприємствах, перед якими завдяки лобістським можливостям власника не виникало проблеми – як розпочинати бізнес з повного нуля. Справді повного. Тобто коли в кишені є лише гроші на їжу й ні на що більше. І немає жодних можливостей скористатися державними ресурсами, а доступ до банківських кредитів дуже обмежений. Менеджеру з великого олігархічного бізнесу тяжко зрозуміти логіку та поведінку тих людей, кому доводиться розпочинати справу, не маючи майже нічого.
Характеризуючи великий бізнес як олігархічний, не маю на меті зробити з нього ворога простих людей. Це лише пояснення відмінностей між бізнесом, який може впливати на владу, має доступ до державних матеріальних і фінансових ресурсів, прикривається протекцією владних інституцій, від малого бізнесу, який усього цього позбавлений.
Водночас саме малий бізнес формує соціальну основу будь-якої успішної країни. Він менше виробляє, але саме за його рахунок формується та розширюється середній клас та забезпечується подушка суспільного спокою. Саме в цьому бізнесі зайнята більшість населення будь-якої розвинутої країни.
Враховуючи більшу гнучкість та наближеність до реальних потреб споживачів, малий бізнес значно швидше здатний виробляти й просувати на ринок нові види товарів і послуг.
Доволі показовим є те, що пан Колесніков у одному зі своїх інтерв’ю зазначив: мовляв, для того, щоби малий бізнес міг щось заробити, спочатку великий має щось виробити. В його уявленні, яке сформувалося передусім з українського досвіду, малий бізнес – це лише торгівці на ринках або в кращому разі маленькі крамниці чи кав’ярні. Він щиро не розуміє, що більшість із тих, хто стоїть на рикну й торгує переважно закордонним крамом, волів би мати хоч і невеличку, але свою справу, пов’язану з виготовленням продукції та наданням послуг. Але поки що вони цього не можуть, бо вся державна політика штовхає їх у найпримітивніший вид підприємницької діяльності.
Корупція, яка пронизує всі сфери життя нашої держави, не дає ринковим торговцям вийти за межі лоточної торгівлі. Шалені побори, що супроводжують відкриття хоч якогось виробництва, повна вакханалія на митниці коли для одних увезення продукції всіляко блокується, а для інших товари дозволено провозити без жодних податків, абсурдні податкові збори для тих, хто почав свою справу, і змушує малих підприємців стояти на базарі з імпортним шматтям. Це до них Борисом Колесніков та інші сьогоднішні урядовці, що прийшли в кабінети на Грушевського з найбільших приватних компаній України, демонструють своє презирство.
Такі виникають думки, коли читаєш інтерв’ю з паном Колесніковим, який щиро вважає, що всі мають платити однакові податки – як великий бізнес, що спирається на підтримку й ресурсні можливості держави, так і малий підприємець, який може розраховувати лише на власні сили.
Брак ширшого погляду на життя й узагалі на майбутнє України заважає йому зрозуміти, навіщо в усьому світі діє принцип спрощеної та менш обтяжливої системи оподаткування для представників малого бізнесу, особливо тих, хто лише розпочинає свою підприємницьку справу.
Нині пани Колесніков і Тігіпко, котрі вийшли з великого бізнесу, намагаються сформувати й реалізувати певну ідеологію економічних реформ. І на жаль, реалізують ліберальну, а не консервативну модель перетворень. При цьому ліберальну – у найгіршому розумінні цього слова. Модель, яка формується на основі проблем та завдань великого бізнесу, коли проявляється повне нерозуміння необхідності та шляхів зміцнення середнього класу.
Борис Кушнірук
