Репліка Центрвиборчком косить загадкова хвороба. Хоча ні, не загадкова. Особисто я про таке ще в 3-му класі дізналася, – запалення хитрощів називається. Так точніше буде.
Воно, ясна річ, людей зрозуміти можна.
Як тільки в ЦВК набирається кворум, злощасна комісія тут же опиняється на передовій. Причому в становищі гіршому, ніж навіть безрадісне становище Конституційного суду. Той хоч діє в рамках заданих законом повноважень.
Центрвиборчком, ясна річ, як тільки збирається в достатньому для ухвалення рішення складі, повинен ці самі рішення приймати. І без того вже затягнули – далі нікуди. Недавно заступник голови ЦВК Марина Ставнійчук тужливо констатувала, мовляв, зривається виборчий процес. Та що там зривається! Не побоїмося цього слова – зірваний. Тому що, пардон, провести підготовку до дострокових виборів за один місяць замість відведених законом двох (і це при тому, що фахівці сумнівалися навіть у можливості реалізації першого терміну) – все одно, що картоплю збирати наступного дня після того, як посадили. Сякий-такий результат буде, але абсолютно неспівставний з енерговитратами.
Але проблема ж іще в тому, що члени Центрвиборчкому – живі люди. І їм так само, як і всім іншим, властиво думати, боятися і прагнути не встряти в історію, яка обіцяє неприємні повороти долі.
Якщо ЦВК почне ухвалювати рішення до того, як Конституційний суд ухвалить вердикт про відповідність або невідповідність Конституції указу про розпуск парламенту, і будь-яке рішення ЦВК може виявитися не просто неправильним. Злочином перед державою. Зазіханням на основи демократичного суспільства. Ну і так далі в міру садистської фантазії вітчизняних політиканів. І хто сказав, що переможці, або ж ті, хто програв не спробують відігратися на ЦВК? Звинувативши його членів якщо не у виконанні «злочинного» указу Президента, то у виконанні «злочинних» розпоряджень парламенту. А погрозами кримінального переслідування і без того мало не щодня вимахують. Всі кому не ліньки, і з будь-якого приводу.
Отже сьогодні для ЦВК найбільш оптимальний варіант – прикинутися шлангом і не світитися. Що, власне кажучи, і відбувається. Але як!
Дорослі дяді і тьоті. Не останні, прямо скажемо, дяді і тьоті в державі граються у пацієнтів «доброго лікаря Айболитя», які настирливо вимагають госпіталізації після «укусу оси» або «клювка курки в ніс».
На те, який час протримається черговий насилу зібраний кворум у ЦВК вже можна ставки приймати. Чуєш по «ящику», що ЦВК «може приступити до роботи», і від азарту аж дух перехоплює. Скільки цього разу протримаються до чергового «нападу»? В середньому – від 4 до 2,5 годин виходить.
Знаєте, “все это было бы смешно, когда бы не было так грустно”. Врешті-решт, якщо доросла відповідальна людина вважає дуже небезпечною для свого здоров`я або неприємною особисто для себе (скажімо, з політичних мотивів) якусь роботу, в її розпорядженні завжди є нормальний, передбачений законом і, головне, відповідальний вихід – звільнитися. Подати у відставку, скласти повноваження і так далі. Загалом, дременути, надавши конторі можливість знайти іншого співробітника. А не ховатися на лікарняному.
А то «пошуки» кворуму в ЦВК вже нагадують анекдот про дурня, який годинами хряскав дверцятами холодильника. Намагався спіймати на гарячому ту спритну сволоту, яка вмикає і вимикає світло всередині злощасного кухонного агрегату.
Віра Сорока
