Думка Заяви про складення повноважень народного депутата. О! - це чергова хвацько закручена інтрига. Горезвісні папери рахує увесь український політикум, і у кожного «бухгалтера» виходить свій результат. Просто сльозами обливаєшся, спостерігаючи, як Олександр Мороз з одного боку, і Йосип Вінський - з іншого, раз по раз намагаються звести кінці з кінцями в парламентській калькуляції. Особливої пікантності процесу додає той факт, що колишні однопартійці, ні один, ні другий самі заяв не писали. Перший і не збирався ніколи. Другий пояснював, що не міг написати заяву разом з фракцією БЮТ, тому, що до складу фракції не входить. Тільки до партії «Батьківщина». Отже можна лише порадіти тому, що підрахунок ведуть, так би мовити, незаангажовані представники депутатського корпусу.
Проте, окрім цього, підстав для радості - ніяких. Тому що цифра не сходиться. І навіть періодична участь у процесі інших добровільних помічників з депутатського корпусу справі не дуже допомагає. Поступово починаєш розуміти, що визначення точної кількості політичних заяв для професійних гуманітаріїв з середньою технічною освітою (а таких у парламенті - чимало) - завдання абсолютно непосильне.
Та і те сказати. Одні раз у раз щось пишуть. Спершу заяви про складення повноважень. Після заяви про відмову від заяв про складення. Трохи згодом заяви про написання заяв про відмову від заяв під тиском політичних опонентів. Ось, нова хвиля пішла - заяви про складання партквитків з мотивів написання заяв про складення депутатських повноважень. А все це треба ще оприбуткувати, проставити вхідні номери, перевірити на юридичну чистоту і чистоту рук перед написанням заяви. Справ – по горло.
Тому, дорогі наші обранці, дуже просимо прийняти щиру, і, зазначте, абсолютно безкорисливу
допомогу населення. З вашого боку тільки і треба, що опублікувати, припустимо, в Інтернеті (хоча окремою брошурою – певно, набагато ліпше, з неї можна буде видирати сторінки і гордо кидати в обличчя опонентам) всі заяви про складення депутатських повноважень, скільки їх вже там є. А також і заяви «відступників», які в останню мить передумали розлучатися з мандатами. А ми вже самі для вас баланс підіб`ємо. Задачка для першого класу. Впораємося з Божою поміччю. В крайньому разі калькулятори візьмемо.
Думається, панове журналісти також не відмовлять в люб`язності: пробіжаться по заявниках, і попросять на камеру сказати, писав, чи не писав? А якщо і писав, то чи тільки це, чи мо’ щось іще.
А то ганьба цілковита виходить. Це вже навіть не продукція мексиканської кінопромислової на 700 з хвостиком серій. Це схоже на «крик душі» радянського сатирика, котрий все намагався прояснити ситуацію з окремими групами товарів. Мовляв, неважливо вже - якої якості. «Ви скажіть тільки, вони є, чи їх немає?!» Але наша ситуація ще гірша. Тому що з двох боків наговорено вже стільки, що голослівним заявам про наявність-відсутність горезвісних паперів у парламентських загашниках ніхто не повірить. Тут вже, щоб переконатися, вже мацати треба, «бо быват ишшо оптический обман зрения».
Втім, можливий і інший варіант - поіменна перекличка з прямою трансляцією по тєліку. Заяву крупним планом на весь екран, а не так, як нам останнім часом демонструють документи - самий краєчок, та з-під поли, та мало не з-за рогу. Так само демонструється паспорт. І обличчя крупним планом (у верхньому кутку - фото з паспорта). «Я, такий-то, заяву писав (не писав), свій підпис підтверджую (не підтверджую), на даний момент передумав (не передумав)». І так усі 150, або 160, чи скільки їх там є штук. І внизу екрану - калькуляція по графах: «так», «ні», «не вирішив», «про це я подумаю завтра», «нічого не скажу» і так далі.
Соромно? Ага, ще й як. Але повинно ж бути нашим «слугам народу» соромно за те, що вони регулярно влаштовують в Шапіто на Грушевського. Навіть якщо це буде перший випадок в історії.
Віра Сорока
