Вирішення завдання модернізації національної економіки України передбачає особливу увагу до зовнішніх чинників економічного і політичного розвитку. І тут дуже важливу роль відіграє процес економізації зовнішньої політики. Саме таке завдання поставив перед усіма гілками влади Президент України.
Економізація зовнішньої політики не має простого визначення і не охоплює функції виключно Міністерства закордонних справ, або інших структур, що відповідають за зовнішню політику. Це, скоріше, те, що покликане направляти всю діяльність органів влади України у зовнішньополітичній сфері. Передовий уряд повинен більше добувати грошей для держави, а не «освоювати» бюджет.
Можна навести приклади зі світової практики, коли за успішним просуванням у тих або інших країнах транснаціональних корпорацій стоїть активна зовнішньополітична діяльність відповідних країн. Будь-яка сильна держава просто зобов'язана відстоювати свої економічні інтереси. У даному випадку, йдеться про двоєдиний процес: по-перше, це просування своїх виробників на світові ринки, а, по-друге, це максимізація національних інтересів у процесі залучення в країну іноземного капіталу.
Незважаючи на міжнародний досвід і правильну риторику, «помаранчеві» уряди робили щось протилежне. Основним результатом стало заведення на ринок іноземних товарів і послуг, а система протекції вітчизняного бізнесу на світовому ринку була багато в чому зруйнована. Старій владі "вдалося" випустити, наприклад, контракт на туркменський газ, поступившись ним росіянам, що спричинило за собою також і часткову втрату туркменського ринку машинобудування. Це не дивно – в 2011 році на засіданні міжурядової комісії виявилось, що попереднє її засідання проводилося в 2003 році урядом Віктора Януковича.
Із Китаєм, тобто з країною, яка розвивається феноменальними темпами вже 3 десятиліття поспіль, і з минулого року є другою за об'ємом ВВП економікою світу, справи йшли ще гірше. Міжурядова комісія існувала, але практично не працювала. Тим паче, що з китайського боку її очолював лише заступник міністра комерції. Якщо з 1994 року вона збиралася щорічно, то починаючи з 2003-го по 2010-ій – було всього 2 засідання.
Тепер відносини з Китаєм виведені на принципово новий рівень. Менш ніж за рік КНР відвідали декілька українських делегацій на чолі з Президентом, Прем'єр-міністром і Першим віце-прем'єром нашої країни. Україну відвідував віце-прем'єр Держради КНР, а в червні нашу країну має відвідати лідер китайської держави. Вже двічі збиралася двостороння міжурядова комісія. Кардинально підвищено її статус. Тепер її очолюють перший віце-прем'єр-міністр України і віце-прем'єр Держради КНР. Створено українсько-китайську ділову раду, до якої увійшли чотири сотні ключових бізнесменів двох країн. Україна пропонує китайським інвесторам брати участь у реалізації низки проектів. Ми зацікавлені в залученні значних кредитово-інвестиційних ресурсів і новітніх виробничих технологій Китаю для модернізації української економіки і інфраструктури. Також ідеться про розширення поставок наших товарів до Китаю.
З Азербайджаном практично анекдотична ситуація. Коли в 2010 році сьогоднішні співголови українсько-азербайджанської комісії перший віце-прем'єр-міністр України Андрій Клюєв і перший заступник Прем'єр-міністра Азербайджанської Республіки Ягуб Еюбов зустрілися в Києві на її черговому засіданні, виявилося, що попереднє - проводили вони ж ще в 2006 році, а перед тим – у 2004 (співголовою з українського боку був також Андрій Клюєв). Щоб надолужити згаяне, за останній рік було проведено вже два засідання цієї комісії. За цей час Президенти двох країн зустрічалися вже тричі. І результати говорять самі за себе. За 2010 рік товарообіг між Україною і Азербайджаном виріс на 84%, продовжується упевнене зростання і в поточному році. Відновлено поставки до України каспійської нафти. Почато величезну роботу із забезпечення постачань у нашу країну скрапленого газу. Досягнуто домовленостей про ряд спільних інвестиційних проектів.
Цей приклад говорить про багато що. Найголовніше - про безмірний популізм «помаранчевої» влади, яка мало що робила для реалізації своїх заяв, наприклад, про важливість диверсифікації поставок в Україну нафти і газу, про реалізацію проектів з транзиту каспійських енергоносіїв до Європи через Україну і т.д. Звичайно, я не хочу зменшувати роль старанних і порядних чиновників і експертів, які і в ті роки намагалися виконувати свої функції, просуваючи інтереси країни. Але, практично, без нормальної участі вищого керівництва, це було малоефективно.
Відомо, що міжурядові комісії – реальний механізм, що дозволяє реалізувати й інші завдання, наприклад, просування вітчизняної продукції на нові ринки, залучення інвестицій, вирішення безлічі дрібних бюрократичних проблем, що заважають взаємній торгівлі. Нинішній курс українського уряду – втримати існуючі ринки для вітчизняної продукції, розширювати їх, але при цьому постійно шукати нові. Держава зобов'язана просувати інтереси українського бізнесу, і в першу чергу, високотехнологічного, такого, що створює високу додану вартість і робочі місця з вищим рівнем оплати.
Результативність сьогоднішньої влади в зовнішній політиці очевидна. За останній час кількість контактів із представниками, наприклад, і Росії, і ЄС на всіх рівнях на порядок вища, ніж це було за останні 5 років. І ситуація міняється доволі стрімко. Переговори зі створення зони глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі з Євросоюзом виходять на фінішну пряму. Наближаються до завершення і переговори зі створення зони вільної торгівлі в рамках СНД.
Зовнішньополітична діяльність починає використовуватися для структурної перебудови національної економіки, її технічного переозброєння, зростання продуктивності праці, впровадження енергозберігаючих технологій. Якщо в України немає сил випускати багато конкурентоспроможної продукції, то чому б не об'єднатися з сусідами? І Президент України відводить цьому велику роль. І тут уже є порозуміння. Наприклад, перший заступник голови уряду РФ Ігор Шувалов під час роботи україно-російської комісії заявив, що й економіка України, і економіка Росії зараз вкрай потребують модернізації та інноваційного розвитку. За його словами окремо досягти цих цілей буде набагато складніше, для переходу до реальної модернізації потрібні спільні зусилля і відповідні капітали. Російський представник запропонував розробляти такі проекти, які б передбачали і адміністративний ресурс, і потенційний інвестиційний ресурс.
Сьогодні в уряду є розуміння, що зарубіжний інвестор не прийде, якщо держава сама не вкладає в економіку. Україна вже реалізує такі проекти. На сьогодні уряд сформував список, що включає 270 інвестиційних проектів, пов'язаних із модернізацією галузей реального сектора економіки України. І над відбором нових проектів йде постійна робота. При цьому держава в цих проектах є лише одним з інвесторів, але готова забезпечити умови для приватного капіталу. Також активно використовуються ресурси міжнародних фінансових інститутів, як в рамках реалізації пріоритетних інвестиційних проектів, так і в рамках прискорення проведення реформ. І тут дуже важливі ті численні кроки, які робляться сьогодні в Україні щодо дерегуляції економіки, спрощення умов для бізнесу.
У цьому напрямі потрібно ще дуже багато чого зробити. Але найважливіше, що Україна в світі повільно, але впевнено повертає собі статус активного і надійного партнера. І ключовим чинником тут виступає націленість зовнішньої політики на конкретні економічні результати.
Олексій Плотніков, доктор економічних наук, професор, народний депутат України
