Останні тижні були максимально дипломатично насиченими. Причина тому - зміна балансів на фронті та у геополітиці через послаблення РФ, яке навіть найбільш заповзяті русофіли вже не можуть ігнорувати. Економіка "запорєбрика" летить у прірву, хоча й поки що досить повільно, що впливає й на її боєздатність.
Це вже публічно визнав навіть Дональд Трамп, назвавши РФ "паперовим тигром" – великий шанувальник російської "величі" за його ж заявами. Це породило цілу дискусію щодо того, чи все ж може Україна перемоги у війні. І на цьому тлі проходила 31-ша зустріч у форматі "Рамштайн", де "потужне соло" робив міністр війни Хегсет, який вперше з початку року не лише взяв участь у такій зустрічі особисто, але й, фактично, намагався її очолювати.
Він заявив, що США "зроблять те, що буде потрібно" (але не уточнив, коли), підтвердив, що США будуть виконувати "свою частку обов’язків" (про продаж зброї українцям через НАТО за програмою PURL), запевнив, що "все, що має значення – це жорстка сила" (натякаючи на потребу закуповувати ще більше американської зброї) тощо.
Взагалі він наговорив багато чого, що сприяло б посиленню саме Європи та… збільшенню продажів американської зброї. Змінилася й риторика щодо України, чиї досягнення у спротиві "другій армії світу" були визнані Хегсетом – ніякого більше тиску чи погроз (які були на початку року) задля примусу до прийняття "мирного плану" Трампа (тобто односторонніх поступок з боку українців). Це зафіксувало новий етап у американській політиці, який пов’язаний зі значним зростанням підтримки України та ненависті до Путіна у виборців-республіканців.
Однак зміна балансів між Києвом та Москвою, на тлі запеклого спротиву ЗСУ, спровокувала не лише збільшення підтримки для Києва, але й черговий етап перемовин між Трампом і Путіним. Коли цей весь позитив було поставлено "на паузу".
Адже Трамп вирішив, що саме час знов прийти на допомогу "другу Путіну", який опинився у скрутному становищі, і запропонувати все те, від чого Путін раніше відмовлявся.
Щоб той все-таки пішов на мирну угоду у запропонованому Трампом форматі.
Тому на півшляху зупинилися "Томагавки" для України, американські мита та санкції проти російської нафти, вже не згадується про створення нового фонду з відродження України з "наколядованих" на антикитайських митах грошей, як і про можливість використання російських активів на користь України. Все це "на паузі".
Зате "з паузи" знято перемовини між Рубіо та Лавровим, а також між самим Трампом та Путіним, які, за ініціативи російської сторони, переговорили телефоном якраз перед зустріччю "короля" Трампа з президентом Зеленським. Що, власне, й призвело до "паузи" для "Томагавків" та всього іншого з переліченого.
На самій зустрічі з українським президентом Трамп знов тиснув на Україну щодо територіальних поступок, але більш обережно. І, як і на першій провальній зустрічі у Овальному кабінеті, головне соло виконував не сам Трамп, а хтось інший у ролі "куркульського підголоску" - тоді був Венс, а зараз – Віткоф.
Втім, була й принципова відмінність – РФ все ще залишалась "паперовим тигром" зі економікою, що слабшає, а можливості українців до спротиву та винищення російських НПЗ тепер визнаються Білим домом. Хоч це і розлютило Трампа, але у підсумку він став саме на спільну позицію Європи й України – що до перемир’я не буде ніяких територіальних поступок.
Що, звісно, ніяк не влаштовує Путіна, якому потрібне не перемир’я, а впевнена перемога.
І що той і передав через Лаврова, який відверто відкинув будь-які поступки у розмові з Рубіо. Через це, відповідно, спочатку перенесли з 23 на 30 жовтня зустріч тих же Лаврова й Рубіо у Будапешті, які повинні були обговорити саміт між Трампом та Путіним, а тепер і сам саміт - зі словами, що "зустріч потребує підготовки". Трошки пізніше з'явилися інсайди, що сторони вже призупинили підготовку. Чи зірветься саміт взагалі, якщо Путін не піде навіть на символічні поступки? Все може бути.
Втім, Трамп поспішає з цією угодою. Бо 31 жовтня або 1 листопада очікується його зустріч з Сі Цзіньпіном на саміті АТЕС у Кореї. І Трампу вкрай важливо показати, що він здатний відірвати Путіна від грудей "великого комрчего" Сі. І саме поступками по Україні він знов і знов хоче "підкупити" Кремль, щоб той продемонстрував свою незалежність від КНР. Чого, звісно, не буде, з огляду на велику залежність Москви від Пекіна.
Але й просто так відмовити Трампу Путін не може, бо хоч "Томагавки" та всі інші заходи тиску на РФ "на паузі", але це не означає, вони взагалі скасовані – відповідно до заяв у західних ЗМІ, як відомство Хегсета, так і відмоство Рубіо продовжують працювати як над постачанням до України озброєнь (так, за європейські гроші, але все ж), так і над санкційним тиском на РФ та її торгових партнерів. Плюс, Україна, якщо вірити ЗМІ, продовжує отримувати цілевказання з американських супутників. Тобто, для Путіна реалії вже зовсім інші, ніж на Алясці, хоч він і намагається робити "покерфейс" та щось там вимагати.
Росія відчуває все більше тиску на економіку – і без "Томагавків". Проблем з пальним все більшає, все більше регіонів мають проблеми з дефіцитами регіональних бюджетів, з яких виплачують головні суми за контракт російським найманцям. Те саме стосується і федерального бюджету, щоб залатати дірки у якому, за деякими даними, ЦБ РФ готує випуск облігацій одразу на 4 трлн руб.
А це є прихованою емісією рубля. Але це не просто емісія, а кредит – "емісія під відсоток", що не лише підвищує інфляцію, але й збільшує витрати на обслуговування держборгу. У вересні навантаження на бюджет РФ за обслуговування боргу сягнуло нібито 16%. Нагадаємо, у 1998 році РФ оголосила дефолт, коли це навантаження сягнуло 30% і відбувалася гіперінфляція.
Втім, зараз від цього сценарію росіян захищає висока ставка ЦБ й дефіцит виручки від експортерів, що змушує рубль навпаки посилюватися. Але через це "зайві" гроші йдуть на депозити під великий відсоток, а не у виробництво. Тобто, таких згубних явищ, як у 1997-98 роках немає (поки що). Але й реального капіталу на розвиток додається вкрай мало, чому сприяють рекордна емісія рубля, нові європейські санкції, "санкції Малюка" по НПЗ та чисто внутрішні чинники, пов'язані зі зниженням попиту у РФ буквально на все.
На цьому тлі відбувається "битва диверсантів" на теренах ЄС - але якщо раніше лише на користь РФ робилися якісь "раптові самозапалення" на європейських заводах і фабриках, то тепер вже палають два російські об'єкти в Угорщині та Румунії, пов’язані з нафтопереробкою. Те, що і Італія, і Польща відмовилися екстрадіювати до Німеччини українців, нібито пов’язаних з вибухами на "Північних потоках" (за мовчазної підтримки німецького уряду, який не дуже наполягає на екстрадиції), дало поштовх до "ударів у відповідь".
Чи готовий на зустріч з Трампом Путін, якщо він через все це виглядає слабким? Навряд. Він буде тягнути час, сподіваючись, як завжди, що "ЗСУ посипляться, а України замерзне". Не дарма, за інсайдами ЗМІ, саме такі аргументи наводили Віткоф та сам Трамп на зустрічі з Зеленським, коли тиснули на того щодо поступок Кремлю – дуже ймовірно, що саме це вони почули від Путіна.
Кремль тягнутиме час, але не сидітиме тихо. Він всіма силами буде "здобувати козирі" - тобто посиляться атаки на фронті та удари по українській енергетиці. Інших "козирів" в нього зараз немає.
Якщо Росія не захопить ані Покровськ, ані Куп’янськ, ані інші резонасні локації, то Путіну просто не буде що пред'явити Трампу.
І чим тоді крити американські аргументи не перемовинах? Тому Путін поспішає з ударами, але зволікає щодо перемовин. Тим паче, що робити вибір між Трампом і Сі йому ну дуже не хочеться.
На жаль, Кремль має змогу користуватися й провалами України - як поганою координацією командування на деяких відтинках фронту, так і тим, що ми "забули" завчасно закупити газ. Це тепер й дає Трампу причини, щоб повторювати російські аргументи проти нас. Втім, хай і з запізненням, але газ Україна почала закуповувати, а командування на Харківському напрямку знов віддали "пожежнику" Драпатому (чому не зробили цього раніше?). Через що є сподівання на зміну динаміки на нашу користь, хоча й не одразу.
Отже, попри всю цю "зраду" щодо "Томагавків", насправді мало що змінилося для нас. Але дуже багато – для Білого дому, який переосмислює війну, та Кремля, який "втрачає карти". Те, що ми свого часу відмовилися йти на поступки, змушує Трампа та все американське суспільство змінювати позицію щодо нашого спротиву загарбникам. Тому – тримаймося далі. Хай і без "Томагавків", але з розумінням нових геополітичних реалій, які поступово змінюються на нашу користь.
