Після московського Майдану
Ну, а якби в Росії був демократичний режим, - як складалися б її відносини з Україною? Ми живемо не в 1991 році, щоб не розуміти, що подекуди собачитися можуть навіть бездоганно демократичні сусіди. А тут з одного боку – демократія, з іншого – видимість.
Отже, уявімо собі, що завтра в Росії починається перебудова на кшталт горбачовської. Само собою зрозуміло, що перший же демократичний уряд відразу пригадає заповіт Гайдара, що для Росії немає важливішої країни, ніж Україна. Проте заявить про себе й позиція суспільства. Ці дві позиції навряд чи протистоятимуть одна одній, але й не збігатимуться, і, що дуже важливо, друга буде помітно менш здорова і благородна, ніж перша. Це означає, що уряд буде вимушений іти на поступки суспільству, його забобонам. Загалом, міркуючи про можливу демократизацію Росії, корисно пам`ятати, що дух народу там ще довго буде великодержавний. Більш як половина досі жалкує про розпад СРСР.
Росія бажатиме дедалі більш відкриватися Україні, а та – закриватися від неї.
Громадськість, вільні ЗМІ Росії не забаряться підкреслити, що у відносинах двох країн починається нова ера: відтепер це будуть відносини Росії, яка йде до демократії, з Україною, яка йде від демократії. Українських правителів виставлять у такому – істинному! - світлі, що вони завиють. Ось що відразу стане каменем спотикання у відносинах двох країн. А ви думали, що газові справи і флот? Україна, відтак, пронизана російськими теле- і радіохвилями, засипана російськими газетами й журналами, полонена російською попсою. Оволодіння Україною за допомогою всього цього, остаточне розчинення українства в російськості є майже офіційною політикою путінизму, на це не жаліють грошей. Чи продовжить демократизована Росія цю політику? Якщо так, то це саме собою зробить російську демократизацію багато в чому фіктивною. Ті самі яйця, вид збоку...
Але принаймні на перших порах усі російські рупори в Україні стануть могутніми підголосками Москви, яка обрала свободу. Їх не забаряться використовувати політичні супротивники режиму, який вони називають не інакше, як режимом конкретних пацанів.
Демократизована Росія вже в перші години надихне українську опозицію на такі подвиги, які здивують її саму. Побачивши перед собою і за собою вільну Росію, мільйони простих людей стануть менше боятися. Конкретним пацанам, одне слово, буде не до газової ціни. Вони будуть готові на будь-яку ціну, лиш би їм дало спокою бодай ТБ – російське, яке мовить із Москви, і російське ж – яке мовить із Києва.
Вони щиро не розумітимуть, чому Кремль не зможе це забезпечити за всього бажання. Таким чином, різко і, мабуть, несподівано для Москви зміняться умови й обстановка торгу. Це буде, як і раніше, політичний торг, та не зовсім такий, до якого звикли за путінизму. Головне, що проситимуть конкретні пацани за свої поступки, – "невтручання у внутрішні справи України", і пояснити їм, що втручанням є саме існування демократичної Росії, буде неможливо.
Що далі? Якщо пацанам випаде протриматися при владі деякий, досить помітний, час, вони почнуть, нарешті, обмежувати російську присутність в Україні. Уперше за 20 років це стане внутрішньою політикою Києва. У результаті цього українство, українська мова зможуть почуватися у своєму домі вільніше, ніж будь-коли. Це буде одним із парадоксів нової ери в українсько-російських відносинах. Утім, не таким уже й парадоксом. Із суто національними справами недемократичні режими зазвичай управляються краще, ніж демократичні. Якщо ж в Україні переможе Майдан, він теж не стане миритися з нинішнім рівнем російської присутності, явно небезпечним для національного життя. Російська демократія повинна буде якось реагувати на це. Як? Що вона скаже своїй громадськості, для якої "Російський світ" патріарха Кирила все-таки не зовсім пустий звук?
Кому ви побажаєте бути президентом демократичної Росії в такій історичній обстановці?
Ну, а як все ж таки з Чорноморським флотом? Та при чому тут, слухайте, флот!..
Анатолій Стріляний, Російська служба радіо «Свобода»
