Перший в історії новітніх україно-російських відносин судовий процес у Стокгольмському арбітражі, здається, стає реальністю. Чи можна було його уникнути?
Антиросійська позиція попереднього президента України була пасивна щодо російського газового проекту «Північний потік». Україна не запропонувала йому жодної альтернативи, не домагалася разом із США, Європейським Союзом і Росією модернізації української ГТС.
Ситуація для нас різко погіршилася 2009 року, коли було підписано газові контракти. Прем’єр Тимошенко пішла на те, щоб зафіксувати не тільки формулу ціноутворення за газ, але і об’єм цього газу, який ми змушені викуповувати. Але ще у 2004 році Верховна Рада України та Держдума Росії ратифікували міжурядову угоду 2001 року, яку пані Тимошенко проігнорувала.
Не просто проігнорувала. Є вірогідність, що в судовому процесі над пані Тимошенко буде встановлено або перевищення нею службових повноважень, або підробку службових документів, або свідоме введення в оману, або все це разом.
Не погоджуся із деякими західними коментаторами судового процесу проти Тимошенко. Вони - включно із екс-послом США в Україні Вільямом Тейлором та німецьким політологом Андреасом Умландом – свідомо чи несвідомо лукавлять та маніпулюють, коли кажуть про неприпустимість судового процесу за політичні рішення.
Чи є засадою правової демократії те, що згідно із законом керівник уряду має діяти виключно на підставі директив, затверджених за прописаною у законах України процедурою? Чи були затверджені директиви для газових контрактів? Чи відомо західним коментаторам, що у практиці демократичних країн, навіть у США, при всій своїй владі, президент не може одноосібно оголосити війну? Його рішення потребує затвердження Палатою представників США.
Не все однозначно і з практикою суду за політичні рішення. 5 вересня в Ісландії розпочався процес над екс-прем`єром цієї країни паном Хорде. Це спеціальний суд, заснований для розгляду справ щодо урядовців, він називається Landsdomur. Ісландському урядовцю інкримінують приховування (в складі групи) інформації про справжній стан фінансової системи країни, що стало однією із причин її фінансових проблем. Аналогії з Україною більш ніж очевидні: пан Хорде заперечує провину і називає процес "фарсом" і помстою нинішньої влади.
А поки український суд має офіційно зафіксувати, чи затверджувала пані Тимошенко директиви на засіданні Кабміну. А поки що питання: чому вона ще в 2009 році не попередила Дубину та Діденка, що вони діють на підставі її персонального доручення, а не директив? Не дарма Діденко заявив, що жалкує про підписання газових угод за вказівкою Тимошенко і що якби він знав, що директиви КМУ приймалися тодішнім прем`єром одноосібно, то не виконував би їх.
В угоді 2001 року вказувалося, що Україна та Росія щорічно переглядають обсяги закупівлі газу і ціну за нього. І не передбачалося, щоб Україна за принципом «бери або плати» зобов’язана платити за не потрібний нам газ. Статус у міжнародної угоди - вищий, ніж у контракту двох господарюючих суб`єктів - «Нафтогазу України» і «Газпрому». Це створює юридичні передумови процесу у Стокгольмі.
Віктор Янукович нещодавно заявив, що «харківські угоди» були частиною більшого українсько-російського компромісу щодо газових питань, якого російська сторона не дотрималася. Звернемо увагу на те, що ці його слова не були спростовані і навіть не поставлені Кремлем під сумнів.
Що робить Україна?
Про одне із вагомих досягнень написав посол Великобританії в Україні Лі Тернер. Про договір щодо спільної діяльності між компанією Shell та її українським партнером ДК «Укргазвидобування» щодо пошуку і видобутку сланцевого газу в Україні. Його, вартість, пише посол Великобританії, потенційно складатиме до 800 млн. доларів США. Як член пулу журналістів Президента України, 29 січня 2011 року я був присутній на переговорах у Давосі (Швейцарія) між Президентом Віктором Януковичем і генеральним директором компанії «Royal Dutch Shell» Пітером Возером. Йшлося саме про цей проект. Півроку від першого контакту до договору – погодьмося, темпи оптимальні.
Можливий судовий процес у Стокгольмському арбітражі накладається на київський процес «Україна проти Тимошенко», на майбутні вибори в Росії та на процедуру укладення договорів України із Європейським Союзом. Можна прогнозувати, що українсько-російські відносини очікує випробовування, можливо, найбільше після «приступу» українсько-російської дружби 21 жовтня 2003 року, коли розпочалося будівництво дамби від краснодарського берега Росії до української коси Тузла. Без сумніву, отримають задоволення всі ті, для кого конфлікти України і Росії є замінником щастя. Можна також прогнозувати, що напруження у двосторонніх відносинах спаде після виборів у Росії.
В’ячеслав Піховшек
