Як і чому побили першого заступника міністра оборони України

10:49, 12 вересня 2011
Різне
18508 0

Некримінальна новина

Минулого тижня в Україні було так багато гучних і цікавих новин, що для будь-якої сонної країни старої Європи вистачило б на цілий рік. Але на відміну від колег- журналістів, для мене головною подією стало побиття і пограбування минулої п`ятниці в під`їзді власного будинку першого заступника міністра оборони України, генерал-полковника Володимира Можаровського.

Життя на території, яка не охороняється 

Отже. Силовий чиновник, у підпорядкуванні якого знаходиться більше чверті мільйона озброєних і навчених вбивати (професійно і спеціально) людей, який керує сотнями тисяч одиниць військової техніки і мільйонами одиниць різної зброї, втомлений, після роботи, приїхав додому, відпочити в колі родини - люблячої дружини і дітей.

Заходить він у під`їзд - думаю, що живе не в спальному, проблемному районі, в його будинку є, мабуть консьєржка, камери спостереження - ох, напевно, наївна я людина! І ... отримує від якихось двох виродків, як каже напівофіційна особа з центрального госпіталю Міністерства оборони України, по «голові кістки черепа». А потім, після пограбування, лежить «весь в крові», чекаючи приїзду «керівництва головного та районного управління міліції».

Наділений колосальними, незвичайними для пересічного обивателя конституційними правами легітимний «силовий чиновник», головне завдання якого забезпечити мирний сон дітей, жінок, бабусь і всіх громадян країни, захистити народ від агресії, тероризму, супостатів і ворогів нації, без портфеля і грошей (їх вкрали ) валяється, як бомж, недієздатний на сходовій клітці.

Діагноз, оцінка та підсумок

Цю новину я назвав «некримінальною». Оскільки ніякого відношення цей ганебний для держави трагічний випадок до кримінального злочину не має.

Ця новина, як на мене, по-перше, метафізична! Вона і діагноз, і оцінка, і підсумок, і межа, через яку переступила наша українська, двадцятирічна Незалежність і здатність політичної еліти побудувати державу - вищу цінність самоорганізації суспільства, нації, народу, території.

По-друге, «побиття генерала Можаровського» - це результат «титанічних зусиль» політичного керівництва країни щодо реформування і будівництва Збройних Сил України. Адже в усі часи, при будь-якому політичному режимі армія, військова політика є стрижнем, основою, наріжним каменем, на якому будується вся політична надбудова держави.

А в результаті через двадцять років після здобуття незалежності навіть першому заступнику міністра оборони стало небезпечно жити на території, яка не охороняється! Тобто дожили до чудесного часу, коли треба виставити варту, часових (замість консьєржки) в будинку генерал-полковника.

І не де-небудь, а столиці нашої держави!

А що б зробив маршал Жуков?

Запитуємо, яка реакція, - ні, не суспільства, не ЗМІ і не керівництва міліції. Нам, громадянам країни, було важливо дізнатися, як у цій форс-мажорній ситуації поводяться колеги генерал-полковника, першого заступника міністра - в першу чергу, його старший начальник - міністр оборони ...

Так ось! Ми дізналися, що державне мислення першого військового чиновника країни полягає в тому, що головне треба прикривати власну дупу. «Ніяких службових документів у нього в портфелі не було», - поспішив на прес-конференції заявити Михайло Єжель.

А ми то, мільйони простих обивателів, всі були впевнені (як і ви, пане міністре) в тому, що перший заступник міністра оборони, повертаючись додому, у своєму особистому службовому портфелі, ніс кондиційне курча, півкілограма ліверної ковбаси, три помідори, огірок і півлітра «Хортиці».

Товаришу Єжель! Літературною мовою це формулюється так: «вживати заходів до того, щоб не відповідати за можливі наслідки».

А що б було, якби міністр оборони України був не «підлим боягузом - котом Леопольдом»!? Через півгодини після побиття свого першого заступника він підняв би по тривозі полк спецназу і батальйон військової розвідки, взяв під контроль вокзали та потяги, разом з автобусами і літаками, і знайшов тих, хто побив і обікрав генерал-полковника Володимира Можаровського.

Звичайно, автор перебільшує. Вважайте, що це журналістська гіпербола. Але, чорт візьми, весь час згадую фільм Сергія Урсуляка «Ліквідація» про кримінальний розгул у повоєнній Одесі та рішення маршала Перемоги «ліквідувати» проблему.

Армія в Україні, як політичний інститут втратила голос, їй вирізали і язик, і гортань. Її командири і начальники нічим не відрізняються від нашої української партикулярної, компрадорської еліти. І не тому, що в Україні немає Наполеонів, Нельсонів і генерала Лебедя...

Українська армія - це корпорація зі своїми власними інтересами, на чолі якої стоять заїжджі преторіанці. Втім, армія, як відомо від класиків - дзеркало, «сколок» суспільства. Тому генерал-полковників вУкраїні і б`ють у під`їзді власного будинку.

Віктор Тимошенко, полковник запасу

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter