Мало хто звернув увагу на одну дрібну, але надзвичайно важливу деталь. Президент України, виступаючи на засіданні високого рівня Генеральної Асамблеї ООН з питань ядерної безпеки, вжив у зверненні до Генерального Секретаря ООН ім’я у новій транскрипції. Не секрет, що російська та західна транскрипції східних (зокрема китайських і корейських) власних імен суттєво відрізняються одна від одної. Чан Кайші та Чіанг Кай-шек, Мао Цзедун та Мао Тсе-тунг, Пекін та Бейпін можуть видаватися абсолютно різними людьми та назвами населених пунктів. Просто склалися дві школи, два способи передачі одних і тих же звуків. Україна до останнього часу перебувала під впливом саме російської традиції транскрибування власних імен. У своєму виступі Віктор Янукович вжив західну форму: «Дозвольте подякувати Генеральному Секретарю ООН панові Бан Кі-муну за його ініціативу щодо проведення сьогоднішнього засідання».
Пан Гі Мун (саме так його ім’я передається в Росії і досі – в Україні) слухав виступ українського Президента через перекладача. Він цей нюанс вловити не міг. Проте його не могли не вловити ті, хто моніторить офіційний сайт Президента України. Російським аналітикам є про що задуматися. Одна деталь свідчить про дуже серйозні моменти в геополітичних пріоритетах та орієнтирах України.
Цікаво, що зараз в Інтернет-просторі України намагаються сформувати думку про те, що жодних позитивів від візиту Віктора Януковича Україна не отримала. Ставляться під сумнів самі факти його зустрічей з президентом Бараком Обамою та іншими світовими лідерами. В ЗМІ запущено декілька цікавих мессіджів:
1. Обама і Янукович не зустрічалися і не обговорювали жодних питань
2. Янукович отримав приватного, але дуже секретного листа від Гіларі Клінтон та Кетрін Ештон
3. З Януковичем відмовився зустрічатися президент Франції Ніколя Саркозі
Кожен із цих мессіджів вже гуляє у інформпросторі і живе своїм життям – при цьому автори цих тез не надто піклувалися про їх достовірність. Отже, що ж відбулося у Нью-Йорку насправді?
Для цього потрібно поглянути на ситуацію, яка склалася останнім часом у стосунках між головними світовими гравцями, а також визначити місце України у цих процесах.
Європейський Союз переживає не найкращі часи. Криза – саме так характеризують стан справ у ЄС світові політики та економісти. При тому, що Європейський Союз не встиг відійти від першої хвилі кризи, він потрапив під удар другої хвилі. Внутрішні суперечності між членами ЄС, слабкість економік країн півдня Європи, постійна зовнішня інтервенція з боку США, Росії та Китаю, спрямована на недопущення зміцнення євро, війна в Лівії (одному з головних джерел нафти для Європи), соціальні виступи у нібито благополучних країнах Старої Європи, часті політичні кризи – ті фактори, з якими мусить зіштовхуватися ЄС.
Росія розривається у шпагаті між двома цивілізаційними виборами – тихоокеанським та євразійським, а також гарячково шукає можливість позбутися рентного прокляття СРСР – залежності від сировинних ресурсів. Розмови про нанотехнології, про науково-технічний прорив тощо залишаються лише розмовами. Світ цікавиться Росією лише як джерелом енергоносіїв і пов’язаних із ними надприбутків. Росія розуміє, що мати вплив на політику Старої Європи вона може лише доти, доки існує російський газ (навіть не нафта, бо російський urals у світі мало кого цікавить). Тому Росія квапиться закріпити свої ресурсні можливості і конвертувати їх у геополітичні здобутки. Звідси і бажання відновити контроль на більшій частині колишнього СРСР та відгородитися захисним муром Митного союзу від решти світу. Україна у цьому випадку розглядається Росією як один з елементів системи «Зернового ОПЕК» - аби в умовах прогнозованої продовольчої кризи диктувати свої умови на продовольчому ринку.
Сполучені Штати – попри заяви деяких скептиків та апокаліптичні сценарії – залишаються одним із найвпливовіших світових гравців. Влітку Штатам пророкували дефолт. Проте сьогодні США знайшли в собі сили подолати більшість кризових явищ і навіть вирішувати важливі зовнішньополітичні дало підставивши Європу з лівійською авантюрою, США знайшли спосіб послабити своїх друзів-конкурентів. Те, що у Кремлі утримуються від прогнозів стосовно ймовірності участі того чи іншого кандидата від тандему у майбутній президентській кампанії до зустрічіПутіна і Обами – також багато про що свідчить. Перифразуючи Марка Твена, чутки про занепад Сполучених Штатів сильно перебільшені.
Україна, яка опиниласяна роздоріжжі – або Митний союз з Росією, Білоруссю та Казахстаном, або Зона вільної торгівлі з країнами ЄС – знайшли третій варіант: повернути собі статус форпосту США у регіоні. Три роки тому Обаму нещадно критикували його опоненти та європейські політики за те, що він відмовився від використання східноєвропейського фактору у зовнішній політиці. Створений республіканцями пояс безпеки – країни Балтії, Польща, Чехія, Словаччина, до деякої міри Україна – було де актуалізовано. Обама спробував налагодити стосунки з Росією без «буферної зони». Це йому не вдалося. Сьогодні – за рік до президентських виборів – він має продемонструвати ефективність зовнішньої політики – і особливо політики щодо Росії.
Пропозиції, з якими виступив український Президент, є доволі важливими для США. Барак Обама визначив пріоритетом свого президентства боротьбу з ядерною загрозою. Останні події в Японії підтвердили актуальність подібної політики. Україна моглаби стати яскравою ілюстрацією успішності політики Обами, спрямованої на позбавлення людства від загрози ядерних катастроф. Нагадаю. Що підписання подібної угоди очікувалося ще на початку літа цього року, і Україна мала взяти на себе зобов’язання вивезти збагачений уран зі своєї території до квітня 2012 року. Проте на той час США не хотіли йти на жодні поступки Україні в плану компенсацій чи надання додаткових технологій. Тепер же Україна змогла добитися зрушення у цій сфері – найближчим часом має відбутися підписання відповідного документу міністром закордонних справ України Костянтином Грищенком та державним секретарем США Гіларі Клінтон. У випадку підписання цієї угоди Україна опиняється у більш ніж виграшній ситуації, при цьому сам Костянтин Грищенко стає одним із найбільш результативних міністрів закордонних справ у історії України.
Сам виступ Віктора Януковича, присвячений ядерному роззброєнню, а також ініціативи України мали стати бальзамом на душу для Барака Обами. Він знайшов не просто однодумця – він знайшов ідеальний аргумент для своєї майбутньої президентської кампанії. Те, що американська сторона жодним словом не обмовилася про Юлію Тимошенко та стандарти демократії в Україні – показово: для американської дипломатії характерно не акцентувати увагу на подібних речах у випадку, коли мова йде про високі інтереси США у регіоні. Згадайте приклад Пакистану часів Мушараффа – тоді Беназір Бхутто в очах Вашингтону перестала бути символом «звільненого Сходу» і стала корупціонеркою, а її рахунки було заморожено. І все тому, що Пакистан мав стати базою для підкорення Афганістану.
Для України візит Януковича у США став додатковою можливістю у переговорах з Росією – адже саме у Москву український Президент направляється наступного дня по поверненню із Сполучених Штатів. Там явно не будуть у захваті від нових ініціатив Віктора Януковича. Можна було кидати всі зусилля на стимулювання європейських парламентарів (особливо надміру залежних від впливів російського Газпрому депутатів від Європейської народної партії). Можна було смикати за газові ниточки в оточенні Меркель та Саркозі, наполягаючи на недопущенні України в ЗВТ. Але Сполучені Штати можуть сплутати всі карти в цій грі.
Додайте до цього інші вигоди. Сьогодні саме США мають технологію видобутку сланцевого газу, обсяг якого на території України оцінюється десятками трильйонів кубометрів. США розглядають Україну як серйозного стратегічного партнера у плані створення на її території військових баз – можливо, навіть паралельно до військових баз Російської Федерації.
У Брюсселі, де дуже ревниво ставляться до поширення американських впливів у Європі, нові ініціативи Віктора Януковича можуть призвести до перегляду ставлення до України в цілому. Єврокомісар Штефан Фюле на Ялтинському саміті «Ялтинська європейська стратегія» говорив про те, що, мовляв, нічого шантажувати Європу можливістю вступу України до Митного союзу. Це, мовляв, право України. Але на той час Фюле не здогадувався про ще одну карту в резерві української дипломатії. Ситуація виглядає наступним чином:Україна посилає Європі мессідж: або будемо домовлятися вже, або потім вам доведеться враховувати і інтереси третіх сторін…
У Москві ж візит Януковича можуть розтлумачити по-своєму: ви можете розпочинати свою «маленьку інформаційну війну» проти України, але от переможною вона не буде. А поразки Росії у «маленьких» війнах (чи то війна 1904 року проти Японії, чи то війна СРСР у 1979 – 1989 роках в Афганістані) призводять до непоправних наслідків і потрясінь. Великі перемоги загартовують, маленькі (і тому ганебні) поразки дестабілізують.
Тепер зрозуміло, чому виникла потреба у окремих політичних кіл применшити роль і значення візиту Віктора Януковича у США. Просто нова політика і нові ініціативи України ламають схему, у якій багато що залежало від впливів людей із оточення Тимошенко – з прямими виходами на кола у РФ та в оточенні Джорджа Сороса. Те, що вибудовувалося роками із застосуванням великих зусиль і коштів, дає збій. Саме тому в інформпростір гарячково вкидаються міфи про листи (зміст яких не міг бути відомим жодному джерелу, на які покликаються журналісти)тапро зустрічі, які не планувалися (логічно – де у новому процесі місце для зустрічі з Ніколя Саркозі? Вона просто зайва).
…Стилістична деталь на офіційному сайті Президента стала показовою: Україна рухається на Захід. І якщо їй у цьому не хоче допомагати Брюссель – допоможе Вашингтон. Світ не без добрих людей…
Кость Бондаренко, Інститут української політики
