Останні події свідчать про те, що Україна таки зробила свій вибір - розвиватимемося відтепер у євразійському напрямку. Саме туди нам дорога після входження до Митного союзу, згідно зі стратегією Володимира Путіна. Заява Віктора Януковича на форумі в Донецьку щодо проблемної ситуації з ЄС - «ми завжди будемо зустрічатися як партнери з Європейським Союзом, з представниками Єврокомісії тоді, коли в цьому буде необхідність» - говорить про це красномовно. Особливо за наявності поруч з нашим президентом глави Російської Федерації.
«Є дві договірні сторони. Це залежатиме від того, яким чином буде досягнуто прогресу найближчим часом. У нас є відповідні плани, і ми хочемо почути Європейський Союз», - сказав В. Янукович, розставивши всі крапки над «і».
Влада дуже довго «сиділа на двох стільцях». І якщо спочатку здавалося, що ми нарешті зважилися на правильний, хоч і зовсім непростий крок, у бік цивілізованого і демократичного розвитку, то тепер про це можна забути, причому надовго. А підготували нам таку перспективу рідні олігархи, які й вирішують долю країни, та аж ніяк не влада, за яку останнім часом прийнято дякувати жителям Донецька. Вони якраз у найкритичнішому стані як в плані громадської думки, так й економіки. Відігравши відведену їм роль «вдячного» електорату, верхи забули про «підмогу». Про це свідчать акції гірників біля Кабміну й Адміністрації Президента, страйки шахтобудівельників, акції обурених закриттям шкіл, сюди ж додамо реакцію населення, яке досі залишається без тепла.
Тривалий час, обираючи між Заходом і Росією, українські мільярдери все ніяк не могли вирішити, що їм вигідніше. А коли розрахунки вказали вектор «співпраці», то потрібно було призупинити процес євроінтеграції, який, як не парадоксально (Європа апріорі не могла радіти такому нестабільному «гостю», тому і затягувала раніше наше членство в лавах ЄС та асоціацію), почав набирати обертів. У нинішній ситуації ми виявилися потрібні одне одному. Але «наїзники» вирішили по-своєму. Росія запропонувала, мабуть, зручніші для їхнього бізнесу умови. При цьому принцип роботи на ринку сусідки для наших «великих підприємців» більш знайомий і традиційніший. Там також прийняті «відкати», «сірі» схеми і офшорні ланцюжки.
Залишалося основне питання - як зупинити еврокрос. Потрібен скандал, і чим гучніше, тим краще. Тобто, спровокувати обурення ЄС, що спричинить зрив переговорів. А приводом може стати порушення демократичних засад, які так шануються в Європі. І ставку зробили безпомилково на Юлію Тимошенко. Піднесли все як війну з «газовим» диктатором. Хоча до чого тут газ, його ціна все одно буде доведена до ринкової вартості, що закладено в стратегії розвитку до 2014 року. Те саме відбудеться і в Росії, там вже заявляли, що ціни підвищуватимуться для населення щороку на 15%. Бюджет РФ не витримає зниження вартості палива, яке падає останнім часом у світі на тлі чергової хвилі кризи. Та й в принципі бездотаційна «паливна» практика домінує у глобальній економіці. Тому не варто було приймати судовий сценарій в якості варіанту домогтися російської знижки на блакитне паливо.
Вирок екс-прем`єру викликав те, на що і розраховували наші «добродійники», гнів обурення з боку ЄС. Нам натякали, що про членство та асоціацію зараз навіть говорити не варто. То не біда. До цього часу всі баланси підбито, договори підготовлені до підписання, ринок поділений, залишилося дочекатися грошових потоків. Це я про наш бізнес, який, на жаль, досі мислить не на перспективу, а на найближчі рік-два, доки протримається «вигодувана» команда. Головне встигнути отримати майже хрусткі в руках купюри, а далі - хоч потоп. А згинуть у ньому українці ... Хоча їх навіть не питають, чи хочуть вони жити за принципом станиці Кущевської чи Страсбурга.
Нана Чорна (УНІАН)
