Довгий час в українському суспільстві існує запит на появу реальної «третьої політичної сили». Ні, політичних партій у нас удосталь, щоправда живуть вони своїм, незалежним від запитів держави та її громадян життям. Народження (реєстрація), існування (на папері), шлюб (купівля та зміна назви) та смерть (ліквідація) більшості політичних об’єднань, як правило, проходять непомітно для більшості населення. Вони тихо приходять у світ української політики та ще тихіше йдуть з нього, залишаючи свій слід в її історії у вигляді коротких інформаційних повідомлень у ЗМІ.
Проте трапляються винятки. Наприклад, за короткий час(близько двох років) на політичній мапі України з’явилося одразу декілька нових проектів: «Фронт Змін» Арсенія Яценюка, «Сильна Україна» Сергія Тігіпка та УДАР Віталія Кличка, які спромоглися не лише злетіли на політичний Олімп,але, наробивши немало галасу в експертному середовищі, закріпилися на ньому.
Про перспективи «Сильної України», яка не є опозиційною до діючої влади та, за словами свого лідера, самостійно не братиме участь у майбутніх парламентських виборах, говорити не будемо.Зосередимося на нових обличчях у стані опозиції.
За даними соціологів, «Фронт Змін» та УДАР подолали б 5% бар’єр, якби вибори до Верховної Ради відбувалися в першій половині листопада 2011 року. За ці політичні партії проголосувало б 13.4% та 8.4% виборців відповідно. Цікаво інше: за чотири місяці підтримка «Фронту Змін» практично не змінилася, проте, у партії УДАР вона збільшилась на третину.
Чому так трапилося? Основних причин декілька:
1. Дії політичних сил (ФЗ, УДАР) та їх лідерів під час суду та після оголошення вироку щодо екс-прем’єра Юлії Тимошенко були подібними. Здебільшого вони обмежилися критиканськими деклараціями та популістськими вчинками (пригадайте похід Арсенія Петровича в СІЗО), внаслідок чого отримали різні проміжні результати. Гадаємо, Кличко отримав більше тому, що в його діях було менше показухи та відвертого популізму.
2. А.Яценюк , як і В.Кличко, - ерудований, хороший сім’янин та батько. Проте Кличко - спортсмен, а не бізнесмен, а тому в більшості громадян асоціюється з перемогами. Він не був при владі та його ім’я ніколи не пов’язували з корупційними скандалами. Яценюк протягом останніх десяти років – при владі (до 2010 року). Кличко ж у політиці зарекомендував себе як непримиренний опонент свавіллю «молодої команди» Леоніда Черновецького в Київраді.
3. Тактика «відстороненого спостереження й розумного мовчання», застосована Арсенієм Яценюком на президентських і місцевих виборах, на яких влада зробила для його рейтингу все сама, зараз не спрацювала. Проте у діях Яценюка відчувається таке собі озирання на владу: «Вибачте, я не занадто сильно вас покритикував?», «Перепрошую, ви не будете проти, якщо я скажу про вас пару нехороших слів?»
4. Віталій Кличко та його УДАР, насправді тільки зараз вийшли на професійний «політичний ринг», а тому інформаційних атак спрямованих на пониження їх рейтингу практично не було. Діяльність у Київраді, користуючись спортивною термінологією, можна порівняти з участю в боях на найвищому любительському рівні (Олімпійські ігри): досвід важливий, але не йде в жодне порівняння з професійним боксом. Гадаю зі стартом парламентської виборчої кампанії все встане на свої місця і УДАР не тільки буде нападати, але змушений буде захищатися. Уже зараз у ЗМІ з’явилась інформація щодо зв’язків Кличка з одним із вітчизняних олігархів.
5. Неприйняття в суспільстві ініціатив А.Яценюка, які скоріш за все, у разі їх реалізації принесли б більше шкоди опозиції, ніж користі. Крім цього, ці ідеї деструктивні, внаслідок чого викликають у союзників нерозуміння та роздратування. Приклад: заклик лідера «Фронту Змін» до української опозиції бойкотувати парламентські вибори, якщо в них не братиме участь Юлія Тимошенко. На його думку, тоді легітимні вибори неможливо буде провести, і їхні результати ніхто не визнає. Спрогнозувати, до чого це могло призвести, неважко: неучасть опозиції у виборах лише спростила б перемогу влади.
З усього наведеного можна зробити припущення, що лідер партії «Фронт Змін» на повірку виявився досить зручним опонентом для діючої влади. Може, дійсно мають рацію опоненти Арсенія Петровича, і в нього таки існує «контракт на критику» влади? Про це може сказати лише сам Арсеній Петрович.
Ще один фактор, який негативно впливатиме не рейтинг «Фронту Змін», - це нещодавня заява Арсенія Яценюка про те, що опозиційні сили, які не входять до Комітету опору диктатурі (КОД), мають приєднатися до створення єдиного списку кандидатів на мажоритарні округи від опозиції. Зауважимо, що Президент новий закон про вибори до Верховної Ради ще не підписав.
Відповідаючи на запитання, як можна виставляти єдиного кандидата від опозиції, якщо є опозиційні сили, які не входять до Комітету опору диктатурі, політик заявив: «Це запитання до всіх інших опозиційних сил. Вони з ким?». «Хто не з об’єднаною опозицією, той - з Януковичем. Третього тут не дано», - заявив А.Яценюк. «Тут немає зараз третього кольору. Тут є чорне і біле», - уточнив він.
Реакція потенційних союзників по опозиції на цю заяву була прогнозовано негативною.
«Мене щиро здивували заяви про те, що вже почалося формування якихось списків від опозиції, і хто не побіг записатися в ті списки, той автоматично оголошується ворогом народу», - зазначив Кличко, УДАР якого не входить у КОД, коментуючи заяви Арсенія Яценюка.
Не знайшла загальної підтримки ця заява й серед членів Комітету. «Автоматично проти? Це неправильно. Не можна відразу ставити умови, які ніяк не сприяють об’єднанню. А політичні партії, які не увійшли у КОД? Наприклад, УДАР чи «Громадянська позиція». Це наші друзі і партнери по опозиції. Тому перед нами зараз стоїть не тільки питання люстрації, але й об’єднавчі дії всередині КОДу. Зараз дуже небезпечне проведення цих розподільчих ліній: тут фронт, а там не фронт…», - вважає голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко.
Зі злим умислом чи без умислу робив ці заяви А.Яценюк? Гадаю, що без. Яка причина? Відповідь: «Вождизм». Найгірша хвороба української опозиції. Не можна вважати, що тільки одна політична сила і тільки один політичний лідер правий», - коментуючи цю заяву, сказав Наливайченко.
По суті з даною тезою згоден і голова партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко, політрада якої одноголосно нещодавно прийняла рішення про вихід з Комітету опору диктатурі. Гриценко говорить, що Яценюк – це буде «Ющенко-2», і навіть гірше. Особливо враховуючи той факт, що практично всі «любі друзі» сьогодні сидять за спиною Яценюка і готові фінансувати його політичний проект.
Тому можна стверджувати, що боротьба в таборі опозиції за місця у Верховній Раді України нового скликання стартувала. Стартувала, на жаль, із застосування брудних технологій, поділу опозиції на «чорну» і «білу», спроби приватизувати бренд єдино правильної опозиції, сформувавши свого роду ЗАТ «Нова українська опозиція».
Для чого це робиться, зрозуміло. Підтримка БЮТ та «Фронту Змін»протягом чотирьох місяців не змінилася. Потрібно терміново зберегти те, що є, а по можливості відібрати голоси в союзників. Демократів багато, але парламент не гумовий. Плюс до всього, Арсен Петрович вже, здається, розпочав підготовку до президентських виборів. І, думаю, його розрахунок у тому, щоби спробувати у 2015 році вийти у другий тур з Віктором Януковичем. Він – дуже зручний конкурент для Януковича: порожній за суттю, його легко «надути» різними смислами та гаслами, а потім продемонструвати цю порожнечу. Саме тому опозиційна (насправді – псевдоопозиційна) риторика Яценюка сьогодні – це спосіб знайти себе в системі політичних координат, а не глибинне переконання. Владі дуже вигідні подібного роду «опозиціонери».
«У нас є тільки одна умова - виграти. Змінити президента Януковича, змінити Партію регіонів» - говорить Арсеній Яценюк.
На жаль, ні слова про нас, про народ. Лише боротьба заради боротьби!
Олег Витягов, директор з політичних програм Інституту української політики
