3 грудня «Фронт змін» Арсенія Яценюка мітингував, ходив на Банкову, передавав підписи. «Жорстко і безжалісно» таврував тих, хто начебто обіцяв оплатити робочий час учасників мітингу.
На з’їзд «Фронту змін» мені потрапити не вдалося: у «кращих традиціях» вітчизняної демократії його провели у закритому режимі. На мітинг я потрапив. Не полишало відчуття якоїсь штучності, театральності, шоу. Всі ці зелено-екологічні прапори, що нагадують рекламу горілки чи один з варіантів виборчої кампанії Володимира Литвина.
Я, звичайно, запам’ятав слова, сказані 25 листопада в «Шустер live» «вічно непрохідного» опозиціонера Анатолія Гриценка: Яценюк, мовляв, "у присутності п’ятьох людей", на запитання, чи погодиться на прем’єрство при Вікторі Януковичі після парламентських виборів, відповів ствердно. Гриценко до того ж порівняв Яценюка із Ющенком.
Не думаю, що варто довіряти всім оцінкам Гриценка. Той співав осанну Ющенку у 2004-му, лякав його «бумерангом народного гніву» у 2008-му. Але й спільного між Ющенком та Яценюком – більше, ніж могло бути.
По пунктах.
1. Демагогія. Молоти язиком про «свиней» у Ющенка та про «вила» у Яценюка - виходить краще, ніж працювати. Адже не забувайте: «досягнення» Ющенка-президента – це «досягнення» Яценюка-спікера.
2. Індивідуальні особливості психіки. Самовідчуття «мессіанства», нарцисизм. І Ющенко, і Яценюк завжди хочуть бути в центрі уваги. Вони б себе поцілували, якби могли. Ця самозакоханість, навіть пиха поєднується із злопам’ятністю та прихованими істериками. Згадайте плач Яценюка, що його «не пускають» на «Інтер». Яценюк навіть не відчував, що він смішний.
3. Самозакоханість та істеричність – наслідки природної невпевненості в собі. Ця невпевненість потребує зовнішньої підтримки, таких собі «милиць». 12 листопада 2009-го для Ющенка вигадали рейтинг «найкращих банкірів світу». Милицею для Яценюка слугують заяви Миколи Мартиненка про «молодого, енергійного екс-міністра».
Це невеликий перелік того, чим схожі Ющенко та Яценюк. А тепер про те, чи може бути Яценюк проектом влади?
Яценюк може бути ОДНИМ із проектів влади. Тому що є досить «гачків», на яких Яценюка можна тримати. І на яких його тримають, я в цьому впевнений.
«Гачок» перший - марнославство. Яценюк прагне посад, він міряє себе разом із п’єдесталами посад. Можна знайти стільки завгодно заяв про молодого Яценюка, який попрацював і в Нацбанку, і в одеській ОДА, і в РМ Криму, і в адміністрації Балоги, і в парламенті, і в МЗС. Половина цих заяв ініційована самим Яценюком. А от тепер він прагне бути «найголовнішим серед опозиціонерів». Чому на цьому його не можна тримати?
«Гачок» другий: Яценюк – боягуз. Це не образа, це оціночне судження – щоб не порушувати закон. Яценюк не вміє працювати в умовах прямого, лобового конфлікту. У лютому 2008-го, коли офіцер «Кобри» продемонстрував йому, Яценюку, середній палець, той відправив у МВС Ющенка «розрулювати конфлікт». Ющенко, до речі, у конфліктних ситуаціях з Кучмою також відправляв до нього на переговори то Олександра Волкова, то Івана Плюща.
«Гачок» третій: Яценюк піддається впливу. Він «внушаемый», це по-російськи, він піддається навіюванню, якщо говорити українською мовою. Пригадуєте «лист трьох» від 15 січня 2008 року, Ющенка, Тимошенко та Яценюка про приєднання України до ПДЧ НАТО? 29 квітня 2009 року Яценюк заявляє: «я жалкую, що підписав цього листа». Одразу згадуєш, як і Ющенко жалкував, що підписав листа, де назвав «фашистами» учасників «України без Кучми».
«Гачок» четвертий: боягуз, що піддається навіюванню, схильний завжди домовлятися. Яценюк завжди домовлявся – і з Кучмою, і з Ющенком, і з Балогою. Щоправда, я уявляю собі, як би він домовлявся про знижку на газ з Володимиром Путіним! Тричі ха-ха-ха. Але чому б не припустити, що в таємних фантазіях Яценюк фантазує, як домовляється із Януковичем! Зрештою, і самого Яценюка називали «наступником Ющенка». Про такий «план» Катерини Чумаченко говорив 27 липня 2009 року Віктор Балога, людина, у словесних помилках не помічена.
З інформації, яку я маю, є досить підстав вважати, що Яценюк - ОДИН із проектів ОДНІЄЇ із груп в оточенні Віктора Януковича. Не менш важливо, що Яценюк ХОЧЕ бути таким проектом.
Парламентські вибори 2012 року – не більш ніж прелюдія до президентських виборів 2015 року. Яценюк суперзручний, щоб його «успішно перемогти» на президентських виборах. І отут гриценкова «чуйка» може спрацювати. В обмін на «рішучу, безкомпромісну і показову поразку» Яценюк може отримати посаду керівника уряду.
Схема-то, між іншим, апробована. У 1999-му Кучма призначав свого конкурента на виборах Марчука секретарем РНБО. Крім того, у 1999-му, у мене в програмі «Епіцентр», Ющенко підтримав Кучму на президентських виборах. І став прем’єром 22 грудня 1999-го.
Між Кучмою та Ющенком тоді був посередник - Олександр Волков. І зараз між владою та Яценюком є посередник. Його звати - Микола Мартиненко.
Ви помітили, що у Мартиненка, колись «любого друга» Ющенка, а тепер «нового друга» Яценюка, цього «непримиренного фронтовика», все супер по бізнесу із владою?
Ви бачите, що жодні економічні інтереси Мартиненка, а в цьому контексті кажуть про «Енергоатом», нинішня влада не зачепила?
І ви вважаєте випадковим, що, як стверджують обізнані люди, Мартиненко і досі успішно торгує ТВЕЛами з українськими державними підприємствами?
Звичайно, щоб схема «зручної поразки» Яценюка на виборах-2015 стала реальністю, йому ще треба потрапити до другого туру тих виборів. Для цього Яценюку слід «обіграти» пані Тимошенко. Думаю, суддя Родіон Кірєєв має всі права на почесне членство у «Фронті змін». Але тепер виборці мають повірити, що Яценюк – не симулянт, а справжній лідер опозиції. Що саме він, а не Олег Тягнибок, не Олександр Турчинов, не Анатолій Гриценко, бореться за визволення Тимошенко. Чому? Тому що тільки таким чином Яценюк може зібрати розчарованих прихильників Тимошенко, Тігіпка, Тягнибока.
А от для цього Яценюк має ще дужче критикувати владу.
Перевірте мої слова: коли Яценюк почне відверто хамити владі, вона… промовчить. Влада ж не заборонила мітинг Яценюка на Михайлівській площі.
А взагалі-то, у нашому місті, Києві, приблизно 2500 людей знайомі з Ющенком та Яценюком по 10 та більше років. Знають про них більше, ніж ті здогадуються, працювали з ними. Поговоріть з ними. Позбавитесь ілюзій – як мінімум. Вакцинуєтеся від облудної пропаганди про «нове покоління в політиці».
В’ячеслав Піховшек
