Росію після березневих виборів може чекати революція

Для Путіна і Медведєва ці вибори фактично стали плебісцитом про довіру владі. Після результату «Єдиної Росії» нижче 50% у Путіна тепер є дуже серйозні підстави замислитися про президентські вибори. Зрозуміло, його особистий рейтинг вищий, ніж рейтинг ЄдРа, і він - не просто найпопулярніший політик у Росії, він був вписаний в характерну для російської політичної культури модель «доброго царя» з «поганими боярами». Але тепер у нього з'явилися нові дуже жорсткі виклики, здатні спровокувати в березні 2012 року революцію в Росії, які нагадуватимуть і Україну 2004 року, і Єгипет 2011-го одночасно.

1996 року Анатолій Собчак програв вибори мера в Пітері в другому турі, набравши в першому турі трохи менше 50%. А в другому - спрацював ефект протестного голосування. А якщо Путін не перемагає в першому турі виборів, це означає, що він не «цар», а «боярин» - такий самий або трохи впливовіший, ніж ще кілька інших таких самих «бояр». І наразі йому ніхто не може гарантувати, що в другому турі ситуація не вийде з-під контролю - особливо якщо врахувати, що російська влада - чим далі тим більше - робить серйозні помилки.

А легітимність Путіна завжди трималася на перемозі в першому турі, на тому, що він - «національний лідер», що він не «один з», не кращий з кількох, не «головний боярин», а що він - абсолютно винятковий, «цар». А «цар» не може не виграти в першому турі - природа його легітимності принципово відмінна від усіх інших претендентів, його влада має немовби сакральне походження. Якщо він стає «головним боярином», це катастрофа для нього особисто і для політичного режиму його імені.

Тим більше що політичний режим Путіна робить дедалі більше помилок - у них немає нової ідеї, нової ідеології, нової свідомості буття Росії. А «охоронні» тренди, виведені в ідеологічній лабораторії Суркова, вже не працюють. За нинішніх умов Росії найвищу легітимність може мати лише той політик, який запропонує їй принципово нове майбутнє. Поки що Путін жодного нового майбутнього для Росії не пропонує. А нескінченно паразитувати на старих ідеях або закривати відсутність смислів соціальними подачками від перерозподілу нафтогазової ренти вже не виходить.

Утім, процес десакралізації верховної влади, втрата політичним режимом легітимності і руйнування «суспільного договору» в останні тижні відбувається буквально на очах.

Для певної рефлексуючої і «громадянської» частини російського суспільства, навколополітичних інтелектуалів, слухачів «Эха Москвы» або читачів «Новой газеты» легітимність Путіна і Медведєва була завжди під питанням.

Але для широких мас російських громадян такої проблеми не існувало. Був «суспільний договір» між Кремлем і «негромадянським» суспільством - широкими масами позаелітних верств, які згодні були на аполітичність в обмін на невтручання влади в приватне життя плюс забезпечення прожиткового мінімуму з нафтодоларових потоків. І з цього специфічного «суспільного договору», що проіснував 11 років, немовби випливало, що легітимність влади Путіна, а потім і Медведєва «негромадянське» суспільство не ставить під сумнів.

В останні тижні почалися ексцеси - на зразок освистування Путіна на стадіоні. Ну й головне - телепропаганда так перестаралася з жорстким тиском на глядачів, що навіть апатичне «негромадянське» суспільство втомилося від театру двох акторів. Кількість тих, хто прийшов на вибори (близько 60%) - це теж показник втоми суспільства і ознака десакралізації й делегітимації влади.

У Росії в ці дні складається дивовижна ситуація, яка нагадує скандал навколо фільму «Висоцький». Усі знають, хто зіграв Висоцького, але за умовами розкрутки фільму писати публічно про це не можна. Тобто всім відомо, але всі мовчать. І лише Микита Михалков сказав, як хлопчик у відомій казці, мовляв, король голий! У сенсі, що Висоцького зіграв Сергій Безруков.

І на виборах виходить щось схоже: всі, включаючи членів і керівників ЄдРа, впевнені, що фальсифікації були, проте «негромадянське» суспільство готове вкотре «мовчати» - «проковтнути» ситуацію - мовляв, все ОК.

Утім, Дума, як ми пам'ятаємо, - не місце для дискусій, і результати парламентських виборів навряд чи здатні вплинути на ситуацію в країні.

Інша справа з президентськими виборами - там питання і відповіді формуються не з кількох партійних списків і відсотків, а у форматі «або / або». Ситуація з обранням Путіна може стати значно більш вибухонебезпечною. З парламентськими виборами за три післявиборчих дня стало очевидним, що політичний режим втримав ситуацію і що протести будуть придушені і нівельовані.

Але що буде з протестами після обрання Путіна президентом в березні 2012 року?

І тут у політичного режиму є два варіанти утримання влади: «твердий» і «м'який».

«Твердий» - це посилення поліцейського режиму, блокування «незгодних», нагнітання внутрішньополітичної ситуації - аж до введення надзвичайного стану, цензура Інтернету, створення додаткових мотивацій для «силовиків», псевдоремонти на всіх можливих місцях проведення масових акцій і т.д., і т.п.

«М'який» - це радикальне переформатування всієї соціально-політичної ситуації в Росії: перегляд основних принципів взаємовідносин держави (влади) і суспільства (народу), це концептуальний перегляд призначення, функцій та принципів функціонування держави, це самообмеження влади на власну монополію, це створення «точок зростання» та можливостей для самореалізації «креативного класу», це вигнання з вищого владного синкліту людей з номенклатурно-феодальним типом мислення і політичної поведінки, це відкриття ліфтів вертикальної мобільності, це... - ну і ще з десятка півтора пунктів програми з перетворення Росії на сучасну конкурентоспроможну державу, що розвивається за інноваційною, а не з мобілізаційною моделлю.

Теоретично можна припустити, що «колективний Путін» може обрати будь-який з варіантів розвитку ситуації. Однак реальний вибір Путіна - і індивідуального, і колективного - чомусь не викликає жодних сумнівів...

Андрій Окара, Москва