З відгуків читачів: «Населення, яке втрачає лідера й упродовж деякого періоду не знаходить іншого, готового померти, перетворюється на натовп, стадо, яке жує траву під ногами. Цим користуються деякі загальновідомі виродки, щоправда — тільки до часу появи нового готового померти. Не йдеться безпосередньо про многострадальницю Юлію. Так і танцює людство від тиранії до анархії, як маятник».
Тут усе приблизно і з перехльостом, але є натяк на одну не зовсім збиту думку.
Уже чверть століття як люди, котрі пишуть про політику, на просторах колишнього СРСР уживають слова «харизма», «харизматичний лідер», «харизматична особа», «харизматик». Поняття правителя-харизматика введене в науку майже сто років тому. Першим, кого позначили цим словом у сучасній Східній Європі, виявився (ще під кінець совка) Єльцин, потім до нього додалися Лукашенко, Юлія Тимошенко, частково Ющенко. По-давньогрецьки «харизма» — «божественний дар». Відмічений цим даром діяч легко, майже граючись, привертає до себе маси. Йому дано впливати на них, як ніхто навколо. Він підпорядковує їх собі майже надприродною чарівливістю. Це вождь із народження. Він може бути і великим праведником, як Махатма Ганді, і дияволом у плоті, як Гітлер, головне — сильна воля й віра у свою місію. І шлейф приголомшливих успіхів. Звідси — безоглядність, безстрашність, відвага і, як сказано, готовність померти.
Це — особлива готовність. Вона, по суті, несвідома. Харизматикові не випадає думати про можливість загибелі просто тому, що це річ неприємна, а він здатний думати тільки про приємне. Страхом, як відомо, відає певна ділянка мозку. Якщо цілеспрямовано бити по ньому палицею, через деякий час людина перестає боятися будь-чого. Цим користуються деякі тренери боксерів і борців. У видатних харизматиків-політиків центра страху немає від самого початку.
Харизматики взагалі не думають у звичайному сенсі слова, не прораховують свої дії. Остапа несе. Вони непередбачувані для самих себе й тим більше — для своїх супротивників, для рядових кар`єристів і бюрократів. Харизматиком неможливо прикинутися, а хто намагається, швидко скисає і відповзає або стає посміховиськом. Подивіться на ту скандально недолугу самозванку-суперницю Юлії, що дістала прізвисько Чорнорота. У неї є вітрила, але немає вітру, який їх надуває, — любові, захоплення й відданості прихильників. Без цього вітрила обвисають і теліпаються, як ганчір’я на городньому опудалі.
Отже, чому помістили за ґрати Юлію Тимошенко? Тому що не змогли залякати її так, аби вона поникла подібно до мільйонів, котрі звично пасують перед свавіллям. Схоже, цього разу не було й серйозної спроби залякати — позначився досвід попередніх невдач. Щоб оцінити цей окремий політичний і людський випадок, читачеві треба подивитися на себе й навколо. Хіба ми не здаємося ще до того, як нас по-справжньому притиснуть? Хіба кожен не знає, що є для нього справді небезпечним, а що — не дуже? Візьміть найбільш неслухняний клас, якому директриса веліла не бешкетувати, зважаючи на приїзд комісії з райвно. Чи не стане він слухняним на цілий день, а то й два? Це все називається адекватною або здоровою поведінкою, конформізмом, пристосовництвом, самозбереженням — суть одна.
Безумству ж хоробрих співаємо ми пісні.
Є тільки одне, що могло б засмутити харизматика, якби він був здатний турбуватися через такі дурниці: йому не дано зачарувати тверезої і, як тепер кажуть, самодостатньої людини — з нею ті самі проблеми, що й з кожним (приблизно) десятим учасником виступів гіпнотизерів.
Анатолій Стріляний, «Коментарі»
