Святкове інформаційне мовчання днями було перерване колишнім і, за сумісництвом, майбутнім президентом Росії Володимиром Путіним. У газеті «Известия» з'явилася його програмна стаття «Росія зосереджується». Щоправда, автор «прототексту» - міністр закордонних справ вельможний князь Олександр Михайлович Горчаков - в тексті Путіна не згадується. А даремно!

Адже «Росія нічого не робить. Росія зосереджується» - це один з найбільш знаменитих документів зовнішньої політики Російської імперії, написаний Горчаковим для західних країн французькою мовою в 1856 році. Горчаков за наполяганням Олександра II намагався скасувати дію Паризького мирного договору, який зафіксував поразку Росії в Кримській війні.

Коли автору цих рядків закортіло висловити якісь нові смисли розвитку України за недавно обраного президента Ющенка, він також згадав про князя Горчакова та його стратегії «збирання сил» і «спокійної сили» - у результаті, програмна стаття в одній з українських газет у червні 2005 року була названа «Україна зосереджується. Актуальні та екзистенційні питання для політичного режиму Ющенка - Тимошенко - Порошенка»...

Отже, прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков повідомив, що стаття «Росія зосереджується» - це лише вступний текст до всієї майбутньої путінської програми. Однак очевидно, що вже ніяких несподіванок чекати не слід - методологія мислення влади на найближчі шість років задана. Сам тип путінського наративу - це життєствердна розповідь про мудрого і непохитного керівника Росії - «обложеної фортеці», яку постійно штурмують «експортери демократії» і призвідники системних криз. Зрозуміло, про наповнену наполовину склянку можна говорити і як про напівпорожню, і як про напівповну. Але розповідь про склянку, в якій налито на дні, як про повну під зав'язку каністру, - це мистецтво...

У тексті Путіна практично немає нічого несподіваного - ті ж самі ідеї «путінського охоронництва»: еволюція («послідовний розвиток») краща за революцію («забігання вперед і повалення без створення») і проривного розвитку, Росія в кільці ворогів, Росія повинна «зосередитися», коней на переправі не міняють і т.д.

Примітно, що нічого не говориться ні про модернізацію, ні про інновації. Ось український президент Віктор Янукович останнім часом поступово опановує подібну лексику, тож у справі модернізації, диви, випередить Путіна. Тоді як у Росії відсутність в актуальному політичному полі Медведєва, для якого заклинання про модернізацію, інновацію та нанотехнології стали стрижнем перебування в президентському кріслі, зробило ці здавалося б вже звичні слова просто абсолютно неактуальними.

Єдина концептуальна інновація в статті Путіна - це риторика щодо середнього класу: виявляється, політичний режим повинен спертися саме на нього! Думка дуже здорова, але, судячи з усього, це лише слова, викликані «болотно-сахаровою» кон'юнктурою. Тому що загальний тон і загальна спрямованість статті свідчать про протилежне: про те, що мейнстрім Путіна 2.0 - це збереження «статус кво», коли режим спирається зовсім не на середній і не на креативний класи, а на силовиків, силовиків-олігархів, бюрократію і олігархію. А середній клас розглядається як головний порушник спокою - як «борці зі СНІДом» з Болотної площі, як неприємні спадкоємці українського Майдану.

У подібній соціально-політичній системі, де творці конкурентних переваг країни не є вигодонабувачами, в принципі не може бути ніякого розвитку, здатного зробити Росію конкурентоспроможною країною в умовах XXI століття. Перед Україною стоять абсолютно ті самі завдання. Але колосальною перевагою Україні є саме відсутність нафтогазової ренти і викликаного нею «ресурсного прокляття».

Тому й модернізація, символом якої стало в Росії стало Сколкове, а в Україні - Сергій Тігіпко, має декоративно-симуляційно-фасадний характер.

Путін - це президент «телеглядачів», а не «інтернет-користувачів», це президент насамперед старшого покоління, перед якими він хвалиться збільшенням кількості автомобілів втричі та побутової техніки в півтора (порівняно з радянськими часами), а не президент молоді, яка зацікавлена ​​не тільки в «освітньому бумі», а й у самореалізації "тут-і-тепер» - у тих самих 25 мільйонах нових робочих місць, про які він говорить, але які самі по собі нізвідки не «намалюються».

В цілому, забетонували відчуття, що «все буде, як за бабусі», і що Путін 2.0 - надійний наступник, причому не тільки Медведєва і Суркова, не тільки Путіна 1.0 і Павловського, але й Брежнєва, Суслова, Олександра III і Побєдоносцева.

Цікаво, що у Путіна 2.0 в голові щодо України та її місця в Євразійському Союзі? Як кажуть у таких випадках, відгадайте з трьох разів...

Андрій Окара

Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням