Друзі МіхоНа перший погляд, дивно, що в українському керівництві є особи, котрі знають про Грузію наших днів не з чуток. Деякі навіть дружать з Міхо Саакашвілі — з людиною, яка мала б, здавалось би, викликати в них не тепліші почуття, ніж Ющенко. Міхо свою країну наполегливо штовхає вперед, вони свою — назад. Що в них може бути спільного? Про що розмовляють? З росіянами — зрозуміло про що. Торгуються, висловлюють образу: ми, мовляв, затягнули гайки майже так, як ви хотіли, а ви цього не цінуєте, вам усе мало, ставите нас у незручне становище.
До грузинських нововведень ставляться двояко. У розмовах не на широку публіку — із захопленням, у своєму колі — поблажливо: затії хлопця, який учився, та трохи перевчився в Америці. Ну, влаштував так, що для занять чи не будь-яким бізнесом не потрібно жодних дозволів. Так і я, український міністр-олігарх чи пройдисвіт-губернатор, обходжуся без цих формальностей. Так само і моя рідня, і друзі-товариші. Отримання землі під будь-що займає в Грузії менш як тиждень? А в мене — менше як однин день. Так само і в моєї рідні, і в друзів-товаришів. Скасували там пожежний, санітарний та інші нагляди, щоб не брали хабарів? Так і для мене цих наглядачів не існує. Та само і для… Передали в приватні руки майже всю держвласність? А в нас вона, по суті, уся в приватних руках, без «майже», зокрема — в моїх. Розігнали особовий склад ДАІ й набрали нових людей, які тепер не беруть хабарів, бо можуть реально загриміти, а зарплата дає змогу добре жити? Так і з мене наші менти нічого не беруть. Так само і з моєї рідні, і з друзів-товаришів.
Так навіщо ж літають і літають до цього Міхо? Без психології не розібратися. Можливо, хочуть довести і собі, і йому, що вони не можуть бути такими, як він, що Україна — не Грузія? Почуваються так, ніби над ними є великий начальник на кшталт Саваофа, який шпиняє і шпиняє їх прикладом цього хлопця. Щоб знайти спокій, обох треба було б закатати в асфальт. Одного — мало. Але спробуйте дістанься до Саваофа! Він (Міхо, та й Саваоф — за допомогою Міхо) руйнує їхні задушевні переконання, уявлення та поняття про життя. Можна, виявляється, мати владу — і не красти. Доводиться по-іншому поглянути на роль особи в історії. І на участь мас. Грузинське населення, як і більша частина українського, — православне, не грамотніше і не менш совкове. Жити у світі сваволі та хабарів воно звикло більше, ніж українське. Та ось не зупинилося на шляху західних реформ!
Багато тут психології, багато. А раптом і в нас з`явиться свій Міхо?! Те, що він розжене всю ментуру-гебуху, звільнить бізнес — це б нехай собі, це півбіди. Та ж у Грузії ще ось що зробили. На очах у всієї країни посадили в кутузку сотні (для України це були б тисячі) злодіїв усіх рангів, від міністра до судді, і сказали: або відкуповуйтеся, або сидітимете. Такий спосіб, здавалося б, міг спасти на думку тільки сільському мрійникові-правдолюбу, а тут виявилося, що він, цей спосіб, цілком здійсненний і перебуває у злагоді з поняттями й законами, за якими живе цивілізований світ! Ось чого бояться. До Грузії українська вельможа літає подібно до самовбивці, якого тягне заглянути в безодню, яка його одного разу поглине.
…Правда, треба обов`язково додати, що в Грузії такий самий клімат для іноземного бізнесу, як і для свого. Жодної, повторюю, тяганини, хабарів і відкотів, вільно ввозь і вивозь гроші, купуй землю. Немає потреби щось порушувати. Тож вони туди й зачастили. Тому їм усе там і подобається. Бо ж не можна замикатися у своїх межах, хочеться й на стороні щось заробити без відкотів.
Анатолій Стріляний, Коментарі
