Іван Гончар ще 30 років тому перетворив своє помешкання на музей українських старожитностей. Коли досяг похилого віку і йому стало важко розповідати відвідувачам про експонати, надиктував інформацію на магнітофон. Нині його спогади звели в один фоліант і представили в Українському центрі народної культури “Музей Івана Гончара”.
Іван Гончар заговорить зі сторінок книги. Знаменитий скульптор, маляр та етнограф – агрохімік за освітою. Ще у 50-х почав по селах збирати ікони та рушники. Часом умовляв бабусь продати підставку під керогаз, яка згодом виявлялася безцінним портретом Мамая. Музей, попри незадоволення влади, влаштував у себе вдома.
Петро Гончар, директор Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара”: "Це була, по суті, така велика скриня, де щоб щось знайти, майже нічого неможливо було. Так те, що зверху, те і бачилось. І коли ми переїхали сюди, я знаходив речі, які я ніколи не бачив".
Спавжній музей Гончара його син створив лише через 2 роки після смерті батька. Ще через 15 письменниця Наталка Поклад у себе в квартирі раптом розшукала щоденники, де занотовувала все, що чула від Івана Гончара. Вона дружила із колекціонером останні 10 років його життя, її неодноразово викликали на допити до КДБ, адже з 70-х українофіл був у немилості.
Наталка Поклад, укладачка: "Я - з села. Мені ніколи не казали, що ця сорочка чогось варта, чи оті горщики, вишиванки чи ікони. Це було щось таке – як ширпотреб, побут. А виявилось, що це мистецтво, народна краса, тут закодовані всі знаки, сакральне мистецтво".
У книзі «Майстер, або Терни і Лаври Івана Гончара» - спогади, щоденники, а ще – відгуки тих, хто побував у легендарному будинку – музеї. Самих лише відгуків тоді назбиралося аж на 16 томів.
