Ви чули новину? Закарпатська влада, якій ніколи не бракувало дурної слави на бранному політичному полі, зажадала ще й лаврів Герострата. Аби увічнити себе у вдячній пам’яті нащадків, Ужгородська міськрада ухвалила рішення про перенесення пам’ятника Тарасові Шевченку з площі Народної, що у центрі міста, кудись... кудись... ну, далі від людського ока, але, здається, не у Мангишлак.
Кому ж заважає монумент Кобзареві у серці Ужгорода? Виявляється, що Тарас зайняв дуже дорогу земельку. Настільки дорогу, що на неї не може претендувати якийсь там кріпак чи навіть віршар, на таку місцину гідний зазіхати щонайменше банкір. Саме обласна філія Національного банку України й накинула неситим оком на площу Народну: хочемо тут і тільки тут звести свій офіс. Першими забили у дзвони тривоги, як завжди, письменники, художники, науковці, знані громадські діячі Срібної Землі, котрим, наївним, досі невтямки, як то можна на місці святилища зводити пристановище гендлярів і митарів, котрих Христос вигонив із храму. Вони, ці наївні митці, навіть не можуть второпати, як могли підтримати таке святотатське рішення міські депутати із фракції “Наша Україна”. Тож у розпачі звернулися з відкритим листом протесту до головного нашоукраїнця, сиріч до Президента Віктора Ющенка та до неголовного ненашоукраїця, себто до голови ВР Олександра Мороза. Звернулися з чолобитною припинити посягання на монумент. Мовляв, схаменіться, будьте людьми... Чомусь тут не вистачає ще звернення до головного урядника, як до найбільшого знавця і поціновувача літературних імен.
Хоча, мабуть, не тільки він знає, як тяжко ішов до Ужгорода монументальний Шевченко. Всього лиш кілька років тому, 9 березня 1999 року, тут було відкрито пам’ятник, на який збирали по нитці з усього Закарпаття. Після тривалих дискусій творчих спілок, освітян, громадськості вибрали “широкополе” місце на площі Народній, котре відтоді вже освячене і молитвами, і паломництвом, і своєю духовною аурою, яку просто небезпечно руйнувати, – слушно наголошують закарпатці. Вони також нагадують владоможцям та банкірам, що на грошових банкнотах треба розпізнавати не лише цифри, але й духовні національні символи, відтворені в образах славетних українців, у тому числі і в образі Тараса Шевченка. Є речі, яких не компенсуєш жодною матеріальною вигодою.
Воно то так, але ж земелька... Яка ж ти нині нам дорога, наша рідна земелько! “Приобрітав би тебе без ліку”, – казав ще один літературний герой чи то у п’єсі Карпенка-Карого, чи то у поемі Анни Ахметової, чи, може, в пісні Ганни Герман.
Василь ШКЛЯР
