Хочу одразу вибачитися перед шановними читачами за обсяг рецензії і кількість цитат, але таке непересічне на наших теренах явище, як вихід релізу гурту “Транс-формер”, повірте, того варте.
Вперше я почув пісню «Актёр», здається, серед записів учасників “Мазепа-фесту”. Стандартна псевдорокова мелодія у стилі ранньої “Арії” була приправлена текстом, який викликав масу позитивних емоцій. Мені здалося, що нарешті на нашій сцені з’явилися достойні продовжувачі справи українського рок-стьобу, які зробили пародію у кращих традиціях “Братів Гадюкіних” та напівзабутої “Жаби в дирижаблі”. Не можу втриматися, щоб не навести шматочок цього шедевру:
Я – последний странник от весны,
Я твои почти не помню сны,
Я твои давно забыл глаза,
Я твои срываю тормоза.
Я создан из стекла – из битого стекла,
Из золота и зла, из грязи и тепла.
Я создан из огня, из прожитого дня.
Я создан из земли, я создан из тебя.
Порівняно з цим поетичним шедевром відомі рядки “Я иду по росе. В росе ноги мочу. Я такой же, как все ...”, ну і далі за відомим текстом, здавалися блідими і зовсім несмішними.
Перший сумнів після того, коли я побачив на полиці довгоочікуваний повноцінний диск, з’явився при погляді на надзвичайно пафосне його художнє оформлення. Пустельний берег, далекі хвилі, одинокий розмитий жіночий силует аж ніяк не асоціювалися із римами “стекла-тепла”, “глаза-тормоза”, “кров-любов”(про це трохи нижче).
Із яскравого буклета стало відомо, що, крім п’ятірки музикантів, над диском трудилося ще з півсотні людей. При цьому автором музики, слів і аранжування значився безпосередньо “Транс-формер”.
Прослуховування диску породило в моїй уяві апокаліптичну картину. Група людей програмує якусь дивну машинерію, до якої напихається інформація про популярні музичні групи від “Самоцвєтів”, “Зимового саду” до “Bon Jovi”, “Nirvana” і якогось ліричного шансоньє на зразок Аркадія Сєвєрного. Потім усе це перемішується, формується в такі собі середньостатистичні по-рок-мелодії, які прикрашаються вокалом, котрий виглядає як спроба Тараса Петриненка заспівати у манері “Мумій троль”.
Але це ще далеко не все. Під час наповнення тієї частини пам’яті монстра-трансформера, яка відповідає за літературну складову, виявляється, що у розпорядженні програмістів не більше трьох книжок: з картинками, синенька, літературний альманах “Сонце над Захлюпанкою”, виданий коштом учасників літературної студії при районній газеті “Задрипанські новини”.
Переваривши всю закладену інформацію, машина почала видавати шедеври. Причому, як російською, так і українською мовою. Страждання ліричного героя пісень просто рвали душу на кавалки. Біда лише в тому, що тексти виходили “нє по-рускі і нє по-малорускі”.
Ось типовий зразок:
Ти приймаєш все близько до серця,
А я тебе не розумію.
Тобі потрібне велике кохання,
Але мені все це непотрібне. (“Дім”)
Вишуканість римування і глибина почуттів не могла не надихнути на пошук сакраментального “кров-любов”. Вічна рима знайшлась у першій і одноіменній з альбомом пісні. Щоб не втратити всієї глибини контексту, знову змушений навести досить довгу цитату:
Осінь несе до весни свої випиті мрії.
Я і не знав, що кохання – остання подія.
Двері і вікна відкрию – хай дихають стіни.
Боже, дай кожному силу малої дитини.
Стигла вишня – шматочок неба.
Стигла вишня – моя потреба.
Своїм соком отруїть кров,
То є справжня твоя любов.
Взагалі, слова пісень мають такий глибокий підтекст, який далеко не завжди розкривається з першого прослуховування.
Спочатку мені здалося, що шановному “Транс-формеру” забули повідомити, що людину, яка займається виловом риби, українською мовою називають “рибалка”. Але, вслухавшись у текст пісні “Сонце” глибше і розібравши його детальніше, остаточно зрозумів, що наш робот, на додачу до всіх своїх талантів, ще й відкрито симпатизує чинному віце-прем’єру з питань житлово-комунального господарства. Судіть самі: “Я бачу – витягне сонце той Рибак” і одразу ж “стане світліш земля, нам усім подарують квітки поля, у містах загудуть авто” , але у “світі слабому” “хмари нам не дають вдихать” і тому залишається лише “сидіть і чекать”, доки Рибак, який “все-одно сидить біля води”, витягне нам сонце. Здається, про житлово-комунальну реформу ще ніхто не розповідав так поетично.
Так що у пацанів усе серйозно! Машина працює, і, якщо вірити тому ж буклету, поки що ми маємо лише “кращі пісні з двох альбомів та п’ять нових пісень”, і це далеко не весь творчий доробок “Транс-формера”.
Чого очікувати від нових релізів, мабуть, повинен показати бонус до основного змісту “Стиглої вишні” з простою назвою “Лодка”. Ось тут ми нарешті бачимо зразок справжнього “трансформерського” гумору.
А я хочу тебя иметь в подводной лодке,
Чтоб ты разделась и была в одной пилотке.
А я хочу иметь девчонку в самолете,
За штурвалом, обязательно в полёте.
Дай –дарум – даром - дай.
Виявляється, у машинерії ще й блок самозахисту заклинює на грунті сексуальної невдоволеності. Отож куди її трансформує далі, схоже, невідомо навіть тим надзвичайно серйозним хлопцям у окулярах, фото яких прикрашають вкладинку.
Не їжте стиглих вишень, особливо якщо вони генетично модифіковані механічними монстрами з дефектами програмного забезпечення!!!
Володимир РАДЧЕНКО
