Збіг останніх подій – дії в Мюнхені і публікація американських обвинувальних висновків – свідчать про те, що українська війна - це і "наша війна", тому що Москва досі воює проти Заходу, вважає старший науковий співробітник Американської ради закордонної політики Стівен Бланк.
Як передає Голос Америки, про це він пише в статті для видання аналітичного центру Atlantic Council, коментуючи твітт росіянина, який брав участь в Мюнхенській конференції з безпеки минулого тижня про те, що на основі виголошених промов можна сказати про сприйняття у Європі російської агресії в Україні лише як незначне занепокоєння.
На його думку, по-перше, всі подібні повідомлення, які надходять з Москви, добре ілюструють те, що російський уряд і деякі російські експерти вважають російську агресію повністю виправданою, і Україна не має права на незалежне існування. Іншими словами, Україна і її народ - це насправді Росія і росіяни. У них немає самостійної історії, культури, релігії чи права на існування як суверенної держави в межах міжнародно визнаних кордонів.
Дійсно, пише Бланк, навряд чи вдасться знайти літературу про російську закордонну політику чи статті апологетів Володимира Путіна на Заході, в яких би не наводилися такі аргументи. Так довго, як Москва дотримуватиметься такої думки, війна продовжуватиметься, і разом з тим і російська війна проти Заходу, на яку вказали висунуті минулого тижня у Вашингтоні офіційні звинувачення проти росіян.
Саме тому, вважає Стівен Бланк, підтримка України з боку США та Європи є дуже важливою. Російське вторгнення в Україну стало найбільш зухвалим актом агресії в Європі з часів Другої світової війни і, з глобальної історії, з часів вторгнення іракського Саддама Гуссейна в Кувейт в 1990 році. Необхідно це визнати. Західна підтримка України, яка включає надання зброї, повинна продовжуватися разом з західним тиском на Україну для втілення демократичних реформ, без яких вона надалі буде уразливою перед тиском з боку Росії. Всі розташовані західніше Росії країни визнають, що незалежна і демократична Україна забезпечена в кордонах від 1991 року нікому не загрожує. Як писав Шерман Ґарнетт покоління тому, Україна є «наріжним каменем арки» європейської безпеки.
Ці думки, пише експерт, підводять до другого висновку. Збіг останніх подій - дії в Мюнхені і висунення США офіційних звинувачень росіянам - демонструє, що «українська війна - це і наша війна, тому що Москва досі воює проти Заходу». Автор нагадує, що в обвинуваченнях спецпрокурора Мюллера описуються російські дії, які почались у 2014 року; вони, пише Бланк, виросли з реакції Заходу на російську агресію в Україні.
Ці факти також повністю розбивають аргументи апологетів Росії на Заході, які вважають, що Москва мовляв має право на свою «сферу впливу», в яку Україна теж входить, і, що вона просто великодержава, яка захищає своє місце у світовому порядку. Російська війна проти Заходу демонструє, що Росія не зацікавлена тільки у побудові такої сфери, а у переформуванні всього світового порядку, створеного після «холодної війни», щоб вона мала свободу діяти на світовій арені, як тільки хоче.
Автор вказує на те, що обвинувальні висновки Мюллера і свідчення директорів американських розвідувальних служб свідчать про те, що російська війна проти США і Європи продовжується так само, як і проти України. Цей факт зобов'язує американський і європейські уряди не лише розробити тривалу, надійну і багатосторонню стратегію проти Росії, а й допомогти Україні в цьому.
«Отож як США, так і Європа повинні наголошувати, що Україна для них не є другорядною, не є дрібницею, і що вони підтримують українську справу. Проте, одночасно вони мають чинити тиск на неї реформуватися, надаючи її засоби само-захисту, і наполягаючи на виконанні Росією Мінських домовленостей, і виведенні своїх сил з Донбасу та Криму. Тільки за таких умов, Москва, можливо, визнає, що вона не може надалі загрожувати безпеці Заходу, не ризикуючи створити ще більшу катастрофу в себе вдома. Тільки тоді, можливо, вона дійсно намагатиметься виправити деяку шкоду, яку вона заподіяла», - пише Стівен Бланк у статті для видання Atlantic Council.
