Чи врятує Томос рейтинги Порошенка

Анатолій Октисюк
12:50, 18 грудня 2018
Політика
4345 3
Думка

Обрання на Об’єднавчому соборі митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія (Думенка) на пост предстоятеля єдиної Православної церкви України – митрополита Київського і всієї України, а також майбутнє отримання ним Томоса про автокефалію – все це матиме мінімальний вплив на політичні рейтинги Петра Порошенко.

Церковне питання – це вже «розіграна карта». Хіба що безпосереднє отримання Томосу митрополитом Епіфанієм, яке має відбутися 6 січня 2019 року, стане останнім «різдвяним джокером», якого зможе використати Порошенко. Але на тому – все. Та й взагалі, це більшою мірою спричинить на певний час медіа-шум, а не зростання рейтингів чинного президента.

Поясню – чому. З власних подорожей регіонами України можу судити, що українців церковне питання майже не турбує – люди, особливо в селах, здебільшого не розуміють – ні що таке Томос, ні його значення. Натомість людей набагато більше турбують економічні та соціальні питання і проблеми.

Особисто для Порошенка тут радше політичний програш, тому що його протеже – митрополит Вінницький і Барський Симеон – програв боротьбу за крісло очільника нової Церкви

Проте, звісно, для держави здобуття помісної церкви й отримання Томосу – це доленосні події і відновлення історичної справедливості. Хоча й тут усе склалося не зовсім так, як сподівалися: мав бути патріархат, але на виході ми отримали митрополію. Так, з політичної точки зору, патріарх Варфоломій відтепер став не просто «першим серед рівних», а отримав найбільшу православну громаду на планеті і завдяки цьому став «важковаговиком» у православному світі.

Особисто для Порошенка тут радше політичний програш, тому що його протеже – митрополит Вінницький і Барський Симеон – програв боротьбу за крісло очільника нової Церкви. Також президенту не вдалося мобілізувати ієрархів Московського патріархату – як відомо, на Об’єднавчому соборі були присутні лише два представники УПЦ МП – Симеон і Драбинко. Отже, Порошенко не зумів переграти Філарета в цій боротьбі. І в підсумку українську церкву очолив Епіфаній – «права рука» Філарета. Тому політично у підсумку – скоріше, спостерігаємо поразку глави держави. Адже він, ймовірно, думав, як зробити новостворену церкву підконтрольною собі, але не вийшло.

Через 10-20 років ми інакше подивимося на цю подію, переосмислимо її значимість

Отже, «церковна карта» вже відіграна, бо постійно будувати кампанію на Томосі і церкві не вийде. Та й, як свідчили соціологічні заміри, ця діяльність не мала аж такої електоральної підтримки. Людей, які сумлінно ходять на вибори, турбують більш практичні питання: ціни на газ, пенсії, медичне забезпечення, високі ціни тощо. А про ідеологію, зокрема, й про Томос, можна говорити виборцям тоді, коли повний холодильник і ситий шлунок.

Хоча цілком припускаю, що через 10-20 років ми інакше подивимося на цю подію, переосмислимо її значимість. А поки що для нас головне – економіка.

Чи будуть інші кандидати в президенти використовувати церковне питання? Навряд чи. Взагалі, не варто більше його чіпати, не варто мусувати його в ЗМІ. Тепер цю справу краще залишити на розсуд церковних ієрархів: нехай ведуть перемовини, домовляються, формують нові органи управління. А політикам більше в релігійну сфера втручатися не треба.

Хоча насправді ми бачимо, що це питання активно політизується не тільки зі сторони Порошенка, а також з боку проросійських опозиційних сил. Так, Бойко, Новинський, Вілкул та всі інші ведуть активну пропаганду, націлену на створення розколу в суспільстві по церковно-релігійній тематиці.

Навряд чи новий митрополит Епіфаній буде активно просувати порядок денний політичної влади

Так от, щоб уникнути поглиблення цього розколу, і слід залишити цю справу церковним ієрархам. Усе, Томос отримаємо – і добре. Далі слід робити справи: здійснювати реформи, боротися з корупцією, шукати ресурси, за рахунок яких можна покращити матеріальне становище громадян.

Безумовно, багато кому в Україні дуже хотілося б, щоб церква стала додатком держави, просувала певну ідеологію і політичні цінності, сприяла цементуванню влади, як в Росії. Але у нас так не буде, бо Україна – не Росія, в якій довга традиція самодержавства. Так само у нас – не англіканська церква, в якій монарх є керівником церкви. У нас все інакше. І хоча українці – глибоко віруючий народ, але вони розрізняють: де політика, а де віра.

Крім того, навряд чи новий митрополит Епіфаній буде активно просувати порядок денний політичної влади. Уже пролунали заяви про внесок Порошенка у цю справу – який справді є важливим і великим, бо саме Порошенко вів переговорний процес і з Ердоганом, і з Варфоломієм. Але слід знати міру: до якого моменту можна піаритися, а коли ліпше зупинитися, відійти в бік і зайнятися іншими справами. Мені здається, що Порошенко якраз цього «кроку в бік» поки не зробив. Він сидів на Соборі разом із церковними представниками, що викликало насмішки, «фотожаби» та жарти і у наших людей, і у закордонних ЗМІ.

Чи вдасться тепер Порошенко до інших популістських питань на кшталт мови задля підняття власного рейтингу? Поки що церква – це єдине ідеологічне питання, на якому він намагається будувати свою кампанію. На жаль, він не зміг досягнути певних економічних і ринкових перетворень, прогресу в реформах. Політтехнологи Банкової тут заперечують, що все це не є сферою повноважень Порошенка. Формально вони праві, але ж насправді Порошенко контролює всіх: уряд, силові структури, всі органи влади, регулятори, державні монополії. Він сам обрав такий шлях концентрації влади, тому саме він, де-факто, за все відповідає.

Найбільше західних дипломатів, донорів і партнерів турбує зміна порядку денного в Україні: у нас повністю змістилася увага з питань щодо боротьби з корупцією і проведення реформ на якісь суто ідеологічні питання – церкви, мови тощо. Тож, повторюся, потрібно займатися й більш практичними речами.

Анатолій Октисюк, політичний експерт аналітичного центру «DemocracyHouse»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter