В України з'явився ще один шанс, який вона не може собі дозволити знову змарнувати / УНІАН

Україна вступає в нову фазу розвитку. Після обрання президентом Володимира Зеленського, який розумно представив себе таким же неідеальним, як і його співгромадяни під час кампанії, українці в неділю підуть обирати новий парламент. Особиста історія і початкова точка Зеленського в політиці вказують на те, що він аутсайдер. Тому його перемога потрапила у заголовки світових ЗМІ.

Але з багатьох точок зору результат парламентських виборів буде мати значно більший вплив на майбутнє країни. Лише сильний мандат для налаштованих на реформи партій і політиків дасть надійну платформу для імплементації змін, — пише директор з питань України в ЄБРР Маттео Патроне на сторінках Financial Times. Це особливо правда для української політичної системи, в якій трійка з президента, уряду і парламенту повинні працювати узгоджено, щоб провести реальні зміни у відведений час.

Читайте такожBloomberg: В Україні багатії йдуть в політику заради вирішення власних проблем

Відео дня

А роботи багато. Україна наближається до 30 річниці з дня проголошення незалежності від СРСР. Їй час поглянути на себе у дзеркало і підбити підсумки з жорстокою чесністю. Що вдалося досягти? В чому країна зазнала поразки? Що можна зробити краще? Якою країна хоче бути через 20 років? Сьогодні Україна – це країна з доходами нижче середнього у Східній Європі. Згідно з даними МВФ, ВВП на душу населення у 2018 році становив 9283 долари. Це менше третини від рівня Польщі з її 31939 доларів. Порівняння ще більш жорстке у глобальному рейтингу: якщо Польща на 43 місці, то Україна – на 111-му. Це більш ніж розчаровує. Це наслідок незліченних змарнованих можливостей.

Україна все ж має величезний потенціал. У неї великі запаси природних ресурсів, найбільш родюча земля у світі, висококваліфікована робоча сила і чудовий людський капітал. Гірко, що так багато її громадян сьогодні шукають за кордоном місця, де «трава зеленіша». Кількість українських заробітчан у Польщі сьогодні наближається до двох мільйонів. Природні багатства України розподіляються з надзвичайним рівнем нерівності. Така ситуація триває вже надто довго. Олігархічна система захопила державу за рахунок народу.

Читайте такожForeign Policy: Ліберали в Україні власноруч організували свою політичну смерть

Але є й багато речей, які були зроблені. Попри непослідовності й невдачі, в Україні спостерігався і фундаментальний прогрес у досягненні макроекономічної стабільності й стабільного (хоч і низького) зростання. Була проведена низка реформ від децентралізації до виконання амбітної програми МВФ, від стабілізації банківського сектору завдяки зусиллям Мінфіну і Нацбанку до зміни енергетичного сектору.

Реформа державного управління і зміцнення інститутів – це ще одне амбітне і варте уваги зусилля, яке сильно скорочує простір для корупції. Все це було досягнуто в період безпрецедентних викликів в країні, якій доводиться воювати. Те, як далеко Україна зайшла з 2014 року після Революції Гідності, підкреслило і м’яка передача влади після президентських виборів у квітні. Процес був безпрецедентним на пострадянському просторі.

Прагнення України тісно інтегруватися із Заходом – це стратегічний і чіткий вибір, який включає такі цінності як свобода слова і виборів. Прозоре і відповідальне управління повинне стати наступним логічним кроком.

Читайте такожВибори до Ради 2019: як дізнатися інформацію про кандидатів-мажоритарників у своєму виборчому окрузі та де проголосувати

«Ми впевнені, що існує фундамент, на якому можна продовжувати будувати демократичну і заможну Україну. Дуже вірогідно, що після парламентських виборів президентські сили будуть в переважаючій позиції, якої не було в жодної партії за останні 20 років. Важко передбачити, що буде далі, але одна річ очевидна: Україна не можна пропустити ще одну можливість», - йдеться в статті.

Він наголошує, що потреби України дуже чіткі й були сформульовані численними радниками. Їй необхідні сильні міжнародні зв’язки, деолігархізація, приборкання корупції, земельна реформа, незалежність системи правосуддя і державних інститутів (включно з Нацбанком), створення багатства, більш рівномірне розподілення можливостей і повна відповідальність кожного, в чиїх руках зосереджена влада. Всі ці амбітні цілі не можливо досягти швидко. А деякі з них, можливо, так і не вдасться втілити повною мірою. Політичні й економічні системи схильні робити помилки так само, як і люди. Це означає, що буде багато падінь і виправлень.