Нещодавно мені цілком випадково пощастило пройтися вгору вулицею Інститутською в обідню пору. Так вже збіглося, що саме в цей час, очевидно, спливає погодинна оплата у мітингувальників так званого Міхо-майдану, і вони натовпом, прогулянковим кроком – мабуть, в передчутті халявних купюр – спускаються від Верховної Ради до метро Майдан Незалежності – можливо, щоб звіритися зі списками і отримати свою зарплату. Я йшов "проти течії", тому чудово все розгледів. Публіка, відверто кажучи, там далека від протестної - в переважній більшості, це або пенсіонери, або люди вельми неприємної зовнішності – не хочу нікого ображати, але такий факт. Йдеться не про кістяк з двохсот людей, які ночують в наметах (про них – нижче), а про масовку. Та поки я йшов, ось про що міркував: чи переросте цей балаган в справжній протест з черговим поваленням влади? Чи – не цього разу? Що може підштовхнути до масового протесту? І головне – якими будуть його наслідки?

Сьогодні стало зрозуміло, що Саакашвілі будуть дотискати. Луценко, особливо не панькаючись, назвав екс-губернатора гастролером, "який переступив червону лінію", і дав чітко зрозуміти – екстрадиція – цілком реальна справа. Кістяк мітингу під Радою, сказав Луценко, озброєний, небезпечний і готує силовий переворот в країні. Але що прозвучало найгучніше – цей рух прямо або побічно працює на Кремль. Досить гарне інформаційне підґрунтя для активних дій, правда ж? Далі, зрозуміло, - справа техніки. Знайдуться формальні причини для депортації Саакашвілі і розгону мітингувальників. І, можливо, все стихне. На певний час.

Сьогодні, як це не сумно і боляче, влада, схоже, знову грає з народом в наперстки. Адже раніше Саакашвілі спокійно був громадянином, але сьогодні він вже – нелегал

Але якщо так трапиться, потрібно враховувати, що це не стане кульмінацією подій і їх розв’язкою. Всі прекрасно пам'ятають, що і 2013-го протест зароджувався вельми мляво. "Легітимний" після розмови з господарем Кремля очікувано пішов у того на поводу з асоціацією, народ обурився, пасіонарії вийшли на вулиці міст, але розмови про повалення влади тоді серйозно ще не велися.

Обставини до певного часу виглядали цілком безпечними для влади, як і сьогоднішні. Все було начебто під контролем. Але був один важливий нюанс – в осінньому повітрі тоді, як і тепер, бринів протест. Люди були незадоволені. Він відчувався в розмовах на вулицях і кухнях, в соцмережах, телебаченні і навіть на стінах будинків у вигляді лаконічних оціночних фраз про правителів. І цей спочатку мовчазний протест поступово, по висхідній, тоді розгорівся (не без допомоги медіа та умілих політиків і дипломатів).

Суспільство позлішало. Незважаючи на проведення “рішучих реформ", життя щодня демонструє простому громадянину недостатність їх впливу на доволі сувору реальність.

Сьогодні, як це не сумно і боляче, влада, схоже, знову грає з народом в наперстки. Адже раніше Саакашвілі спокійно був громадянином, але сьогодні він вже – нелегал. Хоч я аж ніяк не є прихильником Саакашвілі, проте маю великі сумніви, що його вигнання є доцільним і правовим актом. Так, це виглядає як політична розправа над неугодними. І скільки б не обгортали цю обставину в лушпиння формальностей, навіть простому обивателю зрозуміло, що насправді відбувається. Це – дуже тривожний дзвіночок, і – далеко не перший. Це черговий вельми показовий епізод.

Суспільство позлішало. Незважаючи на проведення “рішучих реформ", життя щодня демонструє простому громадянину недостатність їх впливу на доволі сувору реальність. Результатів змін в країні – вкрай мало, корупція – продовжує квітнути. Зрозуміло, що стагнацію і подібне мляве функціонування держави як сукупності життєво важливих інституцій дуже спокусливо монетизувати можновладцям. Проте для багатьох виборців цей курс представників еліт українського сьогодення вже став очевидним, адже обмани спливають назовні – рано чи пізно.

Сумно, що ми починаємо забувати – нічого не залишилося позаду. Хеппі енду – ще й натяку не видно. У Путіна, між іншим, невдовзі вибори, йому, за традицією, знадобиться зовнішній ворог для впевненої перемоги. Як гадаєте, де він його шукатиме передусім?..

Тому нам не можна бути слабкими. Владі не можна давати приводів для протесту. Але вона, на превеликий жаль, вперто продовжує це робити – і що далі, то нахабніше і відвертіше.

До речі, сьогодні Порошенко вже не вперше відрізав, що його опонентам не варто сподіватися на дострокові вибори. Напевно, в команді президента вважають, що час працює на них. Це точно так?..

Гра з народом в наперстки знову поступово стала звичною справою. Але велике питання, хто в цій грі завідомо у програші – влада чи народ. Можливо, все ж таки, і ті, і інші?

Тарас Сидоржевський