Рішення про те, чи буде будь-якій європейській державі надана перспектива інтеграції чи ні, приймається не в Брюсселі, тобто не Європейською комісією і не Європейським парламентом, а національними главами держав та урядів країн-членів. Отже, в «європейській перспективі» Україні відмовляє не Брюссель, а, серед інших, насамперед Берлін.
Про це в своїй статті для ZN.UAпише німецький експерт, екс-керівник Фонду імені Фрідріха Еберта Вінфрід Шнайдер-Детерс.
Він пояснив, що політика Німеччини щодо України відображається на офіційній політиці Європейського Союзу, тому при багатьох обставин замість «Брюсселя» можна розуміти «Берлін».
Німецький уряд під «асоціацією» України розуміє альтернативу членству, а не підготовку до членства. Тому він категорично відхиляє бажання української сторони внести в преамбулу Угоди про асоціацію обіцянку перспективи членства. Берлін побоюється, що внаслідок такої перспективи інтеграції запуститься механізм «автоматичного вступу».
«У чому причина такої позиції Берліна стосовно України? Зрозуміло, що можливе членство України на цей час не стоїть на порядку денному через щойно подолану глобальну фінансову кризу і насамперед через актуальну кризу європейської валюти. Але не йдеться про негайний початок переговорів про вступ. Європейський Союз повинен офіційно оголосити про свою принципову готовність прийняти Україну як свого члена тоді, коли країна виконає «копенгагенські критерії». Для підготовки України до таких переговорів проміжок часу в 10—15 років видається реалістичним».
Експерт також відзначає, що в багатьох аспектах Україна є проблемною державою. І оскільки вона належить до досить великих країн Європи (за своєю територією і населенням вона порівнянна з Іспанією), її проблеми відповідно також великі. «Платники нетто» Європейського Союзу, особливо найбільший — Німеччина, бояться величезного фінансового тягаря, який ляже на них внаслідок вступу України. «Одержувачі ж нетто» непокояться за свої частки зі структурного фонду ЄС.
«У політичній сфері України за демократичним хаосом, який настав після помаранчевої революції, і взяттям влади президентом Януковичем почалася фаза автократичного порядку, стабільність якого також сумнівна. Правляча Партія регіонів прагне монополізації політичної влади на всій території країни — повністю за взірцем своєї сестринської Партії «Єдина Росія». Українською економікою володіє купка олігархів, чиї інтереси визначають економічну політику президентського уряду. Успішним справжнім підприємцям (на відміну від паразитичних мародерів державного бюджету) погрожують, застосовуючи кримінальні методи, рейдери. Правосуддя використовується владою для переслідування політичної опозиції — і взагалі корумпується бізнесом для здійснення ділових інтересів. Ендемічна корупція стримує розвиток продуктивного підприємництва. Берлін не хоче бачити Європейський Союз обтяженим такими «українськими обставинами»».
Кримінально-правове переслідування колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко і її засудження на підставі статті українського Кримінального кодексу, який, за визнанням самого президента Януковича, є пережитком радянського часу, послаблює підтримку ідеї прийняття України в Європейський Союз навіть з боку тих нових країн-членів, які наполегливо підтримували її досі — тієї ж таки Польщі. І зміцнює упередження старих країн-членів, зокрема Німеччини.
