Про це у своїй статті для ZN.UA пише науковий консультант Центру Разумкова Микола Мельник.
По-перше, зауважив експерт, це робиться з допомогою авторського визначення поняття державна мова. У ст. 1 проекту передбачено, що «державна мова — закріплена законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики тощо».
«Таке визначення дозволяє підвести під це поняття не лише українську, а й іншу, передусім російську мову. Адже на сьогодні державна мова визначена не аморфним „законодавством“, а актом найвищої юридичної сили — Конституцією України. У разі набуття чинності проект Ківалова—Колесніченка стає частиною «законодавства», його положення про обов’язковість у відповідних випадках застосування російської мови підпадають під ним же визначене поняття державної мови, а отже — в позаконституційний спосіб російська мова набуває в Україні статусу державної», — наголосив Микола Мельник.
По-друге, підкреслює експерт, це робиться шляхом витіснення української мови із виключної сфери її застосування як державної мови. Так, проект (ст. 14) дозволяє судам здійснювати провадження регіональною мовою (мовами). Тим часом, відповідно до Конституції (ст. 10) та рішення Конституційного суду у справі про застосування української мови, мовою судочинства є виключно державна мова.
«Слід зазначити, що такий статус української мови в судочинстві зовсім не виключає широких можливостей для використання учасниками процесу їхньої рідної мови, — нинішня судова практика є того переконливим підтвердженням«, — зазначив він.
По-третє, резюмує автор статті, проект закріплює юридичні передумови, які не вимагають від громадян України, в т.ч. і державних службовців, обов’язкового знання державної (української) мови, — вони можуть обмежуватися знанням лише регіональної мови чи мови національних меншин.
