Під час Мюнхенської конференції з питань безпеки було очікувано багато приємних для вух українців слів підтримки, але жодної конкретики. Втім, її й не могло бути, адже для цього є "Рамштайн".
Найбільш обнадійливі заклики щодо збільшення військової підтримки Україні пролунали від Великобританії. Ось хто дійсно буде нам допомагати і напевно першим надасть нам далекобійні ракети. Континентальна Європа, як і раніше, метушиться з боку в бік, і сама не розуміє, що робити з Росією. Заяви Макрона тут - найкращий маркер.
Путін давно зробив ставку на війну на виснаження
Відео дня
Путін усіх дістав своїми імперськими комплексами та спробами зруйнувати такий звичний і комфортний для "рожевих поні" Брюсселя світ, але невизначеність і ризики від непередбачуваної "російської душі" без нього можуть здатися набагато страшнішими, ніж з ним. Тобто Росія з "кадировським" чи "пригожинським" обличчям викликає набагато гостріші емоції у європейських еліт, ніж загибель тисяч українських воїнів та мирних громадян. Особливо, коли Буча та Маріуполь уже в минулому і не в мейнстримі новин, що хвилюють та шокують європейських виборців, які тиснуть на своїх цинічних політиків.
Путін, до речі, це вже чудово зрозумів. Тож давно зробив ставку на війну на виснаження. Адже в ній програє не той, хто має менші ресурси, а той, хто більш чутливий до втрат.
Що означає десять тисяч свіжих "чорних пакетів" для 146-мільйонної Росії, яка давно веде свої війни за принципом "баби ще понароджують"? Та нічого. Ба більше, батьки та дружини "російських солдатів" вишиковуються у чергу для того, щоб обміняти свого сина/чоловіка на "Ладу Калину" або вкрадену з українського магазину шубу. А ось українське суспільство вкрай чутливе до втрат.
Одним "гарматним м'ясом" зараз не обійтися, як би того не хотілося бункерному дідові
Що стосується "наступу", рашисти й надалі концентруватимуть зусилля на невеликих ділянках фронту, де вони поки що можуть створити кількісну перевагу і завдавати максимальних втрат ЗСУ, користуючись недостачею боєприпасів. Паралельно намагатимуться максимально розхитувати Україну зсередини. Благо, тут корисних ідіотів і бариг, які мріють взяти участь у повоєнному "розпилі", достатньо. На жаль, багато таких, як і раніше, і у владі.
З позитивного: грандіозного повномасштабного наступу а-ля "можемо повторити" очікувати не варто. Все ж таки рашистська армія зразка минулого року і сьогодні, як кажуть в Одесі, "дві великі різниці". Насамперед, у плані кількості придатної до бою та щодо нової техніки, високоточних ракет, а не "совкового мотлоху" 60-ї давності, який ще необхідно привести в боєздатний стан. Одним "гарматним м'ясом" зараз не обійтися, як би того не хотілося бункерному дідові.
Тому найбільша загроза до того моменту, як ми зможемо накопичити достатньо сил та засобів для контрнаступу, наразі у нас самих – українцях. В цьому контексті варто зважати, що у найближчий тиждень буде дуже багато інформаційних атак, кількість яких за останні місяці й так зросла в геометричній прогресії.
Максим Ялі, кандидат політичних наук, професор Національного авіаційного університету, член-кореспондент Академії політичних наук України
