Два гіганта Сонячної системи: Юпітер і Сатурн - будуть панувати в небі цього місяця. Сяючи на півдні впродовж всієї ночі, планети найближче підійдуть до Землі саме в липні.
"Але попри те, що вони розташовані за сотні мільйонів кілометрів, дивлячись на ці далекі світи, просто подумайте от про що: наша Земля завдячує своїм існуванням орбітальній відстані між Юпітером і Сатурном", - пише на сторінках The Independent британський астроном Найджел Генбест.
Читайте такожNASA показало нове фото південної півкулі Юпітера
Наша Сонячна система утворилася більше 4 мільярдів років тому зі спірального диску газу й космічного пилу, який обертався навколо молодого Сонця. За допомогою потужних нових телескопів на зразок ALMA, який розташований в Чилі, астрономи можуть тепер бачити такі диски навколо новоутворених зірок і спостерігати за тим, як газ і пил поступово стає планетами. Навколо тільки утвореного Сонця у свій час конденсувалися дві величезні бульбашки, які стали навіть більшими, коли їхня гравітація притягнула гази навколо. Одна з цих бульбашок врешті стала в 318 разів масивнішою, ніж Земля, а інша - 95 разів. Ці планети сьогодні називають Юпітер і Сатурн.
Існує разюча відмінність між структурою Сонячної системи й більшістю інших планетарних систем, які астрономи відкрили за останні 25 років. У нас немає посправжньому великих планет на відстані між зіркою і місцем, де зараз заходиться Юпітер. На цьому просторі лежать лише маленькі Меркурій, Венера, Земля і Марс. Але космічною нормою виявилося існування поблизу Сонця кількох "супер-Земель" - планет, які зазвичай в п'ять разів важчі, ніж наша. Багато інших систем містять також "гарячий Юпітер", тобто планету з такою ж масою, як і в Юпітера. Але такий світ обертається навколо зірки ближче, ніж Меркурій навколо Сонця. Це дивно, тому що так близько до зірки не повинно бути достатньо газу й пилу для формування подібної планети.
Більшість астрономів вважають, що гарячий Юпітер насправді народився на більшій відстані. Поглинувши залишки матерії навколо себе, планета втрачає свою орбітальну енергію й поступово починає рухатися всередину системи. Пробиваючись через внутрішнє коло, вона або збиває місцеві планети в зірку, де вони згорають, або ж вибиває їх в космос.
Читайте такожВеликий парад планет 2020: коли відбудеться та чи можна побачити це унікальне явище
З космічної точки зору, наша Сонячна система - дивак. Оскільки чотири менші планети лежать між зіркою і гігантом. Щоб пояснити це, автор вказує на теорію "великого зчеплення", яку сформулювала міжнародна команда астрономів. Згідно з нею, Юпітер спочатку почав рухатися до Сонця, а потім несподівано змінив свою поведінку й повернувся на початкову орбіту.
Якщо повернутися до часів зародження Сонячної системи, ця теорія говорить, що Юпітер сформувався там, де зараз кільце астероїдів. Як і гіганти у інших планетарних системах, він поглинув гази навколо себе й почав по спіралі рухатися до зірки. На своєму шляху він "розчистив" усі гази й пил у внутрішньому колі. Саме тому супер-Земля так і не сформувалася в регіоні.
Але коли здавалося, що Юпітер от-от поглине все, що лежало між ним і Сонцем, знищивши всі шанси на формування Землі й ставши першою планетою в системі, на допомогу прийшла інша планета. Сатурн сформувався далі, ніж лежала орбіта Юпітера. І він теж поступово мігрував. Юпітер був трохи далі від місця, де зараз розташований Марс, коли сталася "магічна річ".
Читайте такожNASA може втратити шанс почати пошуки життя на Марсі
Два велетня досягли точки, в якій Сатурн обертався навколо Сонця двічі за той же час, коли Юпітер долав цей шлях тричі. Тепер планети часто перетинаються. І їхнє гравітаційне тяжіння зберігає постійний ритм.
З часом Юпітер і Сатурн при такій взаємодії стабілізувалися на своїх орбітах. Оскільки "жадібний" гігант припинив наближатися зірки, у внутрішньому колі системи лишився матеріал для утворення менших світів. Один з них - це наша Земля.
